Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

— Старі зв’язки. Він був мені винен послугу.

— І ти витратив її на таку дрібницю? — здивовано повернулася я до чоловіка.

— Мабуть, для мене це не дрібниця, — просто знизав він плечима.

Між нами повисла пауза, під час якої ми, не відриваючись, дивилися одне одному в очі. Що шукали? Не знаю, але, мабуть, щось справді важливе.

Не пам'ятаю, хто потягнувся першим, запам'ятала тільки холод свіжих простирадл і контраст гарячих губ на своєму тілі. У цей момент я кохала, віддавала всю себе, щоб наступної миті наповнитися по вінця, відчуваючи такий самий шалений відгук у відповідь.

Зголодніла. Лежачи на простирадлах уздовж ліжка, я розглядала свого чоловіка. Оголений, він стояв навпроти вікна і, не добираючи слів, холоднокровно розпинав когось по комунікатору. Мені стало навіть шкода його невидимого співрозмовника. Напевно, той зробив щось надзвичайно жахливе.

Намагаючись не шарудіти речами, я акуратно натягнула білизну, сукню і, підхопивши підбори в руки, тихо прикрила за собою двері. Шлях мій був неблизький, я планувала пробратися в центр кожного будинку — до холодильника. До обіду залишалося ще кілька годин, тому, не перебиваючи апетит, я сподівалася конфіскувати щось смачненьке.

Підійшовши до сходів першого поверху, помітила, що так і не взула туфлі. Посміхнувшись, поставила взуття на килим.

— ... А я тобі кажу, зачарувала вона його! Ти тільки поглянь: будинок переробив, ексклюзивне постачання фруктів їй замовив, ходить як не свій, усміхаючись під ніс! І це наш Господар?! Та з ним навіть Філ побоюється зайвий раз заговорити! А вона й не помічає цього! — почула емоційне під сходами.

— Ніно, тихіше ти! Ти ж знаєш, як містер Хьорст не любить пліток, ще почує!

— Звичайно, почує він! Вони вже дві години з третього поверху не виходять! Потрібно перевірити, чи немає на ньому заборонених артефактів...

— Та немає на ньому нічого, Марк би з його нюхом помітив.

За ними було весело спостерігати. Я не засмутилася, не образилася. У їхніх словах читалося хвилювання та щира турбота.

— Не знаю-не знаю, ми ж усі тут із самого початку, він ніколи сюди нікого не приводив, навіть пані Анабель!

Хм, навіть так. Не знала, що до того, як Анабель вийшла заміж, вони були разом. Ця Ніна просто скарбниця знань.

— Гей, базіки! Вам зайнятися нічим? Так я миттю! Швидко в бібліотеку порядок наводити! — прикрикнув на них дворецький, виглянувши з сусідньої вітальні.

Дівчата ойкнули й поспішили на другий поверх. Першою думкою було накинути невидимку і сховатися, але, подумавши, не стала робити імпульсивний вчинок, а продовжила свій шлях. Кому приємно, коли про нього пліткують? Як видно з їхніх Малюнків, дівчата треновані, і раз працюють у цьому домі, точно недурні. Хочеться попліткувати? Будьте люб'язні робити це за зачиненими дверима.

Побачивши мене, служниці стрімко загальмували й з жахом зробили крок назад. Які вони все-таки симпатичні: чорняві, підтягнуті, у Лани волосся пряме, а в Ніни в'юнке. 

Не стала нічого говорити. Лише подивилася кожній в очі, витримуючи тривалу паузу. Не відриваючи погляду, повільно похитала головою, продемонструвала їм замочок на губах і, махнувши рукою, дозволила йти. Коли острах минув, дівчата з вибаченням вклонилися, і буквально побігли далі коридором.

Чудово, однією справою менше.

Кухню знайшла за запахом, божественним запахом. Тихо наспівуючи, Луї творив свої чари. Щоб привернути увагу, я тихенько постукала кісточками пальців по дверній рамі. Кухар ледве помітно здригнувся і стрімко обернувся.

— Ох, міс Кларк, бажаєте чогось перекусити? - не припиняючи помішувати грибний соус, запитав чоловік. Не знаю чому, але дивлячись на нього, не могла позбутися думки, що переді мною француз. Знаєте, справжній такий, із закрученими вусиками і якоюсь важливістю в очах. Червоного беретика тільки не вистачало.

— Буду вдячна за що-небудь легке. Я велика ваша шанувальниця Луї, тож мене влаштує будь-який з варіантів.

— Ох, авжеж як, чув. Так... Поки вам готую, може розповісте про ваші вподобання в їжі?

Сідаючи за барну стійку, замислилася. Вибагливими ми з Астом не були, але, як і кожен, мали свої смакові вподобання.

— Астар любить м'ясо середнього просмаження, панкейки з медом, та й узагалі — будь-які пряні страви. Не любить каші та моркву. О, і на листя хін у нього алергія. Я ж обожнюю фрукти, супи та салати, не люблю чорнослив і жирні страви.

— А алергії є? — діловито уточнив кухар, закриваючи дверцята холодильника.

На стіл він виклав йогурт, молоко, мед і ванільний екстракт.

— Ніколи за собою не помічала. На мене навіть отрути не діють.

— Перевіряли? — кухар хотів пожартувати, але я згідно кивнула. — Кхм, зрозуміло.

Легко вдаривши п'ятою по шухляді позаду себе, чоловік розвернувся і спритно дістав невеликі формочки. Поклавши пінцетом у кожну по фрукту, він залив усе молочною сумішшю і поставив свій майбутній шедевр на кілька хвилин у шафу зі швидким заморожуванням.

— Ммм, їжа богів, Луї! Якщо коли-небудь вони покличуть тебе до себе — не погоджуйся, ми заплатимо більше й узагалі в нас краще!

— Звичайно, леді! — розреготався кухар.

— Можна просто Меггі.

— Меггі! — на кухню увірвався Раян, чим неабияк мене налякав — мало десертом не вдавилася. — Ми поспішаємо, по нашій справі термінові новини. Збирайся, усі подробиці по дорозі.