Читати книгу - "Хірург"

– Я знаю, як важко залишатися осторонь і лише спостерігати. Але це робота поліції.

– Звісно, ви ж професіонали! То що, в біса, пішло не так?

Мур не знав, що відповісти.

Фалько схвильовано рушив до нього і зупинився під вуличним ліхтарем. Світло впало на його виснажене і стривожене обличчя.

– Я не знаю, що між вами обома сталося, – сказав він. – Але я знаю, що вона вам довіряла. Сподіваюся, що для вас це щось означає. Сподіваюся, що вона для вас щось більше, ніж чергова жертва. Чергове ім’я в списку.

– Так, – сказав Мур.

Двоє чоловіків дивились одне на одного, мовчки визнаючи те, що обоє добре знали. Що обоє відчували.

– Ви навіть не уявляєте, наскільки вона мені дорога, – мовив Мур.

– Мені теж, – ледь чутно додав Фалько.

23

– Якийсь час він триматиме її живою, – сказав доктор Цукер. – Так, як він цілий день тримав живою Ніну Пейтон. Зараз він повністю контролює ситуацію. І має у своєму розпорядженні купу часу.

Ріццолі здригнулася від самої думки про «купу часу». Вона замислилась про незліченну кількість нервових закінчень у людському тілі і те, скільки болю може натерпітися людина до того, як Смерть зглянеться. Вона роззирнулася конференц-залою і побачила Мура, що сидів, обхопивши голову руками. Він виглядав страшенно виснаженим. Було вже після опівночі, і обличчя за столом були схвильованими і блідими. Ріццолі стояла збоку, прихилившись спиною до стіни. Невидима жінка, якої ніхто не помічав. Їй дозволили слухати, але не втручатись у розмову. Обмежили адміністративними обов’язками, позбавили табельної зброї, перетворивши на звичайного глядача у справі, яку вона знала чи не найкраще з усіх присутніх.

Мур підняв на неї очі, але він дивився крізь неї. Ніби не хотів її бачити.

Доктор Цукер підсумував, що їм було відомо про Воррена Гойта. Про Хірурга.

– Він довгий час ішов до цієї мети, – сказав він. – І зараз, коли йому вдалося досягти свого, він розтягуватиме свою насолоду так довго, як тільки зможе.

– То значить, його основною ціллю завжди була Корделл? – запитав Фрост. – Інші жертви… він убивав їх лише для того, аби вдосконалити свої навички?

– Ні, вони теж приносили йому задоволення. Вони втамовували його спрагу, допомагали зняти сексуальну напругу, поки він рухався до своєї кінцевої мети. Для будь-якого хижака найзахопливішим є полювання на важкодоступну здобич. І Корделл, мабуть, була чи не єдиною жінкою, до якої він не міг підступитися. Вона завжди була насторожі, дбала про свою безпеку. Ховалася за кількома замками і системою сигналізації. Уникала близьких стосунків. Рідко кудись виходила, особливо ввечері, за винятком нічних змін у лікарні. Вона була найнедоступнішою для нього здобиччю, і він будь-що хотів її вполювати. Він навіть ускладнив собі роботу, повідомивши Корделл, що полює на неї. Залякування було частиною його гри. Він хотів, щоб вона відчувала його наближення. Інші жінки допомагали йому відволіктися. Та головною здобиччю завжди була Корделл.

– Є, – виправив Мур, його голос бринів від люті. – Вона ще не померла.

Раптом у кімнаті повисла тиша, усі, як по команді, відвернули погляди від Мура.

Цукер кивнув і незворушно відповів:

– Дякую, що виправили мене.

– Ви читали його досьє? – озвався Маркетт.

– Так, – сказав Цукер. – Воррен був єдиною дитиною. Напевно, батьки його дуже любили. Він народився в Г’юстоні. Його батько розробляв космічні апарати, а це вам не жарти. Його матір походила з давньої сім’ї нафтовиків. Обоє померли. Отож Воррену пощастило отримати в спадок гарні гени і чимало грошей. У дитинстві не чинив нічого кримінального. Жодних арештів, штрафів за неправильне паркування, нічого, що могло б викликати підозри. За винятком того інциденту в лабораторії медичної школи, я не бачу ніяких тривожних ознак. Ніщо не вказує на те, що він міг стати чудовиськом. Загалом, цілком нормальний хлопець. Ввічливий і надійний.

– Нічим не примітний, – тихенько додав Мур. – Звичайний.

Цукер кивнув.

– Хлопець, який ніколи не виділявся, ніколи нікого не насторожував. Це найстрашніший з усіх убивць, тому що в нього немає патологій, немає психічних захворювань. Він як Тед Банді. Розумний, врівноважений і зовнішньо цілком дієздатний. Але у нього є одне захоплення: йому подобається катувати жінок. Це людина, з якою ви можете щодня зустрічатися на роботі й ніколи не запідозрите, що, усміхаючись до вас, він вигадує нові оригінальні способи, як випустити вам кишки.

Здригнувшись від шиплячого голосу Цукера, Ріццолі роззирнулася довкола. «Він каже чистісіньку правду. Я щодня бачу Баррі Фроста. Він здається досить милим. Щасливим у шлюбі. Завжди в гарному настрої. Але я й гадки не маю, про що він насправді думає».

Фрост упіймав на собі її погляд і почервонів.

Цукер продовжив.

– Після інциденту в медичній школі Гойта змусили покинути навчання. Він вивчився на лаборанта і слідом за Капрою переїхав до Саванни. Скидається на те, що їхнє партнерство тривало кілька років. Інформація про авіаперельоти і виписки з кредитних карток свідчить про те, що вони часто подорожували разом. До Греції та Італії. До Мексики, де обоє були волонтерами в сільській лікарні. То був союз двох мисливців. Братів по крові, яких об’єднували спільні насильницькі фантазії.

– Ось звідки кетгут, – озвалася Ріццолі.

Цукер спантеличено глянув на неї.

– Що?

– У країнах третього світу хірурги досі використовують кетгут. Ось звідки у нього взялися ці нитки.

Маркетт кивнув.

– Напевне, вона має рацію.

«Я точно маю рацію», – подумала про себе Ріццолі, закипаючи від обурення.

– Коли Корделл убила Ендрю Капру, – сказав Цукер, – вона знищила їхню бездоганну команду убивць. Вона забрала в Гойта єдину близьку йому людину. Ось чому вона стала його головною ціллю. Головною жертвою.

– Якщо Гойт був у будинку тієї ночі, коли вона застрелила Капру, чому він не убив її? – запитав Маркетт.

– Не знаю. Тієї ночі в Саванні була багато такого, про що нам зможе розповісти хіба сам Воррен Гойт. Але нам відомо, що два роки тому він переїхав до Бостона, незадовго після того, як сюди перебралася Кетрін Корделл. За рік він убив Діану Стерлінґ.

Урешті глухим голосом озвався Мур:

– Як нам його знайти?

– Ви можете наглядати за його квартирою, але сумніваюся, що він скоро туди повернеться. Це не його лігво. Це не те місце, де він задовольняє свої фантазії. – Цукер відкинувся назад, дивлячись кудись удалину, намагаючись скласти всі відомості про Воррена Гойта в одну картину. – Його лігво – це місце, зовсім не пов’язане з його повсякденним життям. Місце, куди він приїжджає інкогніто, можливо, на певній відстані від його квартири. Найімовірніше, він