Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— Очевидно, ні. Рекрути йдуть постійно. У цьому суть відбору кращих учнів.

— Мм. — Не повірила й слову. — А я йду до кращих чи гірших?

Він зиркнув на неї, але нічого не сказав. Аліса всміхнулася й сама відвела очі до майданчика. Вони не пройшли далі й десяти кроків, коли тиша стала нестерпною.

— Як там поранений?

— Радей? — Її запитання застало його зненацька. — Добре. Завдяки тобі його скоро випишуть. Він передавав подяку.

— Передай йому «будь ласка».

— Гаразд. — Він усміхнувся, досі з легким подивом. 

Аліса зайшла в гуртожиток й одразу вирушила до сходів. Нейтер, як і всі гвардійці, жив на першому поверсі, отже, тут вони мали й розійтися, але тоді вона почула стукіт його черевиків об сходинки й одразу ж обернулася.

— Чого ти йдеш за мною?

— Джон наказав мені забрати в тебе меч. І форму.

То он чому він на неї чекав. А вона накинулася. Негарно вийшло.

— Він на мене сильно образився? — запитала Аліса, продовжуючи підніматись.

— За зміну факультету? Пф, він за тебе зрадів.

— У тебе добрий дядько. Варто в нього повчитися б.

— Думаю, нам обом, — кинув він, порівнявшись з нею.

Від цієї шпильки вона лише всміхнулася. Коли обоє дійшли до дверей, Аліса відчинила й пішла всередину, а він зібрався за нею.

— Куди? — Вона перекрила прохід, розвернувшись до нього обличчям. — У кімнату захотів? Чекай тут.

— Серйозно? — Нейтер, скривившись, поклав руки в боки.

— Я перевдягатимуся.

— Там є вітальня з кріслами.

— А в тебе є ноги.

Аліса зачинила двері йому прямо перед носом. За кілька хвилин замок вдруге клацнув, і вона ткнула купку складеної форми в його руки, після чого подала меч.

— Прошу, пане поручний.

Він забрав його, на мить доторкнувшись до тильної частини її руки й, перш ніж піти, промовив:

— Можеш називати мене просто Нейт. Нехай щастить на водниках.

Вона усміхнулася.

— Не помри від нудьги без мене на гвардії, Нейте.

— Постараюся.

І він пішов, а вона повернулася до створення плану.