Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

— Троє людей вижили, і це вже прекрасно, — видихнув Сапір, ніби хотів підбадьорити мене.

Я обхопила голову руками:

— А трьох я... уже не врятувала, бо пролежала два дні... — зірвався мій голос, повен болю і злості на саму себе.

Рубер поклав долоню мені на плече:

— Якщо не відпочинеш — іще більше не врятуєш. Наступний день можна буде знову спробувати злитися з Емером якщо відновися.

Я мовчала, відчуваючи на очах сльози. Заради чого Величні так сказали? Ми б могли значно більше врятувати. Та я розуміла чому, щоб вони жили.

— Лягай, — наказав Топаз.. — Ти вже певно нічого не бачиш перед собою.

Сапір допоміг мені лягти, я відкинула голову на грубу подушку й видихнула. Усе тіло нило, особливо боліли руки й груди, де збиралася магічна напруга від витягання зерен.

— Завтра знову продовжиш, — промовив хтось. — Головне, не перегинай. Краще врятувати десятьох за п’ять днів, аніж нікого — через передчасне знепритомнення.

Він мав рацію. Я затулила обличчя долонею, не бажаючи більше сперечатися. Десь глибоко пекло відчуття провини, чулися схлипи чиєїсь матері, яка дякувала за порятунок сина... Чи це здалось? Від утоми я вже ледве розрізняла реальність.

Ще не все втрачено... ще буде інший день... А от чи витримаю я сама — це питання.

Я відкрила очі: Рубер стояв навпроти, схрестивши руки на грудях, спостерігаючи, щоб я не намагалася втекти знову. Топаз і Сапір пішли оглядати решту залу, де люди потребували хоча б базової допомоги. Без мене вони не зможуть витягнути зерен — але можуть бодай підтримати хворих морально, зміцнюючи їхні душі від Скверни.

— Ще день, — прошепотіла, звертаючись ніби до всіх і ні до кого. — Мені треба витримати ще один день.

Знадвору пролунав гуркіт грому — мабуть, буря досі не вщухала. У ньому ніби відчувалися відлуння погроз Величних. Я здригнулася, згадуючи їхні слова: “Ціна спільного злиття — повільна смерть Вартових.” Гірка думка заколола серце: чи не гублю я їх усіх, змушуючи щоразу лікувати зі мною поодинці, розтягуючи сили кожного?

Але другого виходу ми не мали: Скверна ширилась, зерна опановували серця, тож хтось мусив діяти. Якщо Величні не дають нам повну свободу, то доведеться витискати все з одиночного злиття, яке ще лишилося та не було забороненим.