Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

Я могла б пишатися собою: ми з Вартовими вилікували всіх заражених того вечора хоча на це пішло більше часу й сил, ніж я припускала, проте вони всі тепер живі. І сьогодні вранці останній урятований пацієнт залишив маєток, дякуючи мені та Вартовим за все. І дивлячись на нього, я відчула внутрішнє полегшення.

Утім, не могла забути про три міста, які ми втратили через напади химер та розростання Скверни. Нові повідомлення надходили щодня: сил і часу бракує, щоб усюди встигати.

Саме тому, коли мене покликали на зібрання Ради Вищих, я ледь стримувала тривогу. В обід Сапір зайшов по мене, давши зрозуміти, що нас усіх — і Вартових, і мене, як Обрану, — чекають у залі засідань. В коридорі перед дверима вже зібралися Рубер, Топаз та Емер, готуючись заходити всередину. Я намагалася виглядати впевненою, але серце калатало в грудях, як навіжене.

— Якщо скажу “ні, я не піду”, то можна буде лишитися тут? — напівжартома кинула я Сапірові, подумавши, що він, може, підтримає ідею.

Він лише засміявся, досить тихо й поблажливо:

— Каті, ти їх боїшся? — перепитав, скоса зиркнувши на мене.

— А що їм треба? Навіщо ми їм зараз? — Я відчула, як пальці стискають одяг.

— Не хвилюйся, вони не кусаються, — жартівливо кинув Сапір, але відчувався присмак нервовості.

Може, там справді хижаки зібралися. Але я маю бути сильною. Вартові тут, та не дадуть мене образити...

Ми ввійшли до широких дверей, які відчинили нам двоє охоронців, і опинилися у просторому приміщенні з високою стелею й довгим, масивним столом посередині. За ним сиділо десятеро людей: п’ять чоловіків і п’ять жінок, усі різного віку. На центральному місці я впізнала Ліліану — яка була їхньою Верховною. Вона глянула на мене теплим поглядом, від якого трішки стало спокійніше.

— Ви нас кликали, і ми тут, готові слухати Раду Вищих: Вартові Ерде та Обрана, — офіційно промовив Рубер і ледь кивнув, пропонуючи мені сісти на вільний стілець, як і решті Вартових. За столом місць було п’ятнадцять, тож ми розмістилися поруч.

Я мимоволі окинула поглядом усіх присутніх. Зазвичай це було суто для керівників та не стосувалося Вартових. Що ж такого сталося, що тільки тепер вирішили скликати нас?

Ліліана підвелася:

— Ви гарно попрацювали, Катіоно, і втрати серед заражених були мінімальними, попри величезну напругу, що лягла на твої плечі, — почала вона, й у її голосі відчувався щирий захват. — Проте...

— Проте ми втратили знову два міста, на жаль, — продовжив молодий чоловік, котрий сидів праворуч від Ліліани. Мабуть, він був одного віку з Вартовими. — І ми зібралися сьогодні тут, щоб офіційно сказати, що Рада вирішила: вам час вийти проти Скверни.

Ніби холодна хвиля пронизала кімнату. Мені здалося, що кожен із моїх Вартових затамував подих. Я теж сіпнулася: “Що значить — вийти проти Скверни?” Адже це означає пряме протистояння, а я...

— Що? Ні! Вона ще не готова! — прогримів Рубер, не приховуючи роздратування. Він стукнув кулаком по столу, аж дерев’яна поверхня затрусилася. — Ви цього хочете — наражати її на небезпеку? Чи ви забули, що ще треба тренування?

Його очі палали гнівом, і я відчула вдячність за таку різку підтримку.

— А коли буде, га? — обірвав його інший радник, сидячи ближче до протилежного краю столу. — Скверна цього разу здається ще сильнішою, ніж була за всі попередні цикли! Вона не чекатиме, поки ви знайдете ідеальний момент. Що довше ви зволікаєте, то більше людей і міст вона зжере!

— А бій зараз може стати смертю для неї! Ви цього хочете?! — обурено вигукнув Емер, підвівшись із крісла. На відміну від завжди стриманого тону, тепер він дозволив собі підвищити голос, захищаючи мене.

— Звісно, ми не бажаємо цього, — заговорив найстарший із присутніх, із помітною сивиною в волоссі. — Але ми бачили, на що Катіона здатна. Ви самі продемонстрували потрійне злиття, яке раніше було немислимим. “Один Вартовий — одне злиття” — це правило давно існувало, але ж ви якось його обійшли. Може, тепер можна зруйнувати й решту лімітів?

Я зніяковіло відчула, як мені бракує повітря. З одного боку, рада кидає: “Вона сильна, хай іде проти Скверни”, з іншого — Величні заборонили спільне злиття частіше, ніж раз на тиждень. Невже рада хоче, аби я...

— Ви... серйозно? — прошепотіла я, опустивши погляд на свої зчеплені руки.

Ліліана, помітивши, що я збентежена, постукала рукою об стіл:

— Тихіше, дайте можливість пояснити.

— Часу для зволікань не лишилось, — пояснив той молодий радник, знову нахиляючись уперед. — Катіоно, ми бачили, як ти зцілювала людей за допомогою більше ніж одного Вартового, коли виникла крайня потреба. Тож, можливо, за певних тренувань ти зможеш злитися з усіма одночасно. І відтак здобути силу, достатню, щоб зупинити Скверну в самих її початках.

Я застигла, відчуваючи, як слова “з усіма” віддають луну в серці. З усіма... Тобто одразу чотири елементи? Навіть при короткому злитті двох я ледь не загинула, а Величні ясно заборонили навіть це. Чи розуміє Рада Вищих, наскільки це небезпечно для кожного з них? А може, їм байдуже, тільки б світ урятувати?

— Ні, — рішуче пробасив Рубер, підвівшись настільки стрімко, що стілець ледь не вилетів. — Це неможливо. Вона ще не відновилася... І взагалі, ніхто не знає, що може статися, якщо чотири стихії увійдуть в неї одночасно.