Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

— Ходімо, — погодився я, ледь стримуючись, щоб не вилаятися на Маєвського за його дурне захоплення.

Повернулися до нашого готелю, граф навіть не подумав мені матрац запропонувати, влігся на ліжко і захропів швидко. Я теж собі наказав спати, бо як над справою не бився, а нічого зрозуміти не міг. Заснув. Як і пан Гольмц, теж сподівався на сон, бо частенько ото уві сні давалися мені відповіді на важкі запитання.

Зранку, коли прокинувся, граф іще спав. Я на підлозі витягнувся, позіхнув. У мене на хуторі, хоч міг собі застелити цілу гору перин, ліжко було тверде, з дощок. Бо на м’якому спати — слабким ставати. Це вам кожен лікар скаже. То спав на підлозі добре, а думалося ще краще. Тільки очі відкрив, сни згадав, і почало мені дещо у голові складатися. Спочатку побіг я до візників. Поговорив, хто позаминулої ночі, у дощ, куди їздив. Далі той візник, який їздив, повіз мене туди, куди їздив. Аж у кінець міського парку. Там чагарники були, наче праліс якийсь, нічого не знайдеш, якщо повітря не нюхати. А я понюхав і знайшов метрів за двадцять труп у смішному цирковому плащі, мабуть, іншого одягу для дощу не було в бідаки. Побіг звідти, наказав їхати до будинків, де викладачі Реального училища жили. Пан Капуста мене як побачив, то говорити спочатку не схотів.

— Пропоную вам узяти участь у знищенні забобонів і встановленні справедливості! — сказав йому, поки він не встиг двері зачинити.

— У чому? — питає він.

— У тому, щоб підтвердити важливість знань! — кажу урочисто.

— Ну, коли так.. — сумнівається він.

— Точно так! А ще ж утремо носа нахабному англійцю! — продовжую я зваблювати.

— Кому?

— Ну, тому Шерлоку Гольмцу.

— Господи, та наче подуріли усі з тим Гольмцом! — Капуста головою крутить від роздратування.

— Ну так, коли ще така знаменитість до Сум приїздила!

— Та зачекайте! Шерлок Гольмц не міг приїхати, — каже Капуста якусь нісенітницю.

— Як не міг? Приїхав і навіть кулю отримав! — нічого я не розумію.

— Не міг, бо Шерлок Гольмц — літературний персонаж! Вигадка письменника англійського, зараз згадаю його прізвище!.. — Капуста напружено думає. — Конан Дойл! Белетрист. Я його не читав, бо цікавлюся науковою літературою, а не бульварним чтивом.

— Зачекайте, хто, ви сказали, Шерлок Гольмц?

— Персонаж. Вигадка.

— Як вигадка? Та ось же книги про нього пишуть! — показую я книжку, яка в мене від кадетів залишилася.

— Ну, і про казкових героїв книжки пишуть. Про Котигорошка наприклад. Але це ж не значить, що він існує насправді й може містами їздити. Так і Шерлок Гольмц — вигадка У книзі, волею автора, він може приїхати до Сум, щось тут розслідувати, але насправді, в житті, — ні.

— Тоді хто це приїхав? — стою я ошелешено, тільки у голові в мене стукає.

— Не знаю. Пройдисвіт якийсь. Кілька років тому до Сум приїздила онука бухарського еміра, зчинила тут неабиякий ажіотаж Я казав, що емір ніколи б свою онуку саму не відправив, на Сході так не заведено, але ніхто мене і слухати не хотів. Її в найкращих будинках приймали, гроші позичали, а потім виявилося, що та онука — гречанка з Мелітополя, відома шахрайка.

— Матір Божа! — кажу я, хоч то гріх від хвилювання Діву Марію згадувати. — Я зараз! А ви, будь ласка, десь об одинадцятій приїздіть до кадетського корпусу! Ось вам рубль на візника.

Тільки мавпочку вашу візьміть.

— Її навіщо? — дивується Капуста.

— Вона нам допоможе. Дуже прошу. А я бананів куплю. Думаю, їй сподобається.

— Банани дорого коштують, — сумнівається Капуста.

— Та ваша вихованка зараз іще дорожча! Чекаю на вас, це дуже важливо! І ще, а чи є у вас якась книга, де б написано було, що Гольмц — то вигадка? Серйозна книга, який би усі повірили?

— Зараз у енциклопедії Брокгауза та Ефрона подивлюся! — побіг у будинок. Щось там шукав, повернувся з товстою книгою та журналом. — На жаль, у енциклопедії статті про Гольмца немає. Але є ось у журналі «Нива» стаття.

— Може, помиляєтеся ви щодо цього англійця? — хвилююся, бо не знаю, що і думати про це.

— Та який там він англієць? — сміється Капуста. — Моя жінка добре знає англійську. Вона заговорила до того Гольмца, а той нічого не зрозумів.

— О, це добре, тоді й жінку візьміть! Будь ласка!

Крикнув і вибіг, швиденько візником на поштамт, дав телеграму київському приставу Воронькові, моєму старому товаришеві з поліції. Далі побіг до «Гіперіону». Там ще досі поліція була, не хотіли мене всередину пускати, та добре, що Хомутинський саме вийшов.

— Миколо Ісидоровичу, будь ласка, допоможіть мені!

— У чому?

— Ви ж сумських банкірів знаєте?

— Звісно знаю, колеги ж!

— А не можете поспитати, чи не замовляв хтось із приїжджих у останні дні банківську скриньку?

— Та ну що ви, це ж банківська таємниця!

— Так ви ж про це не в газетах друкувати будете. І називати імен не потрібно, просто сам факт. Дуже треба.

— Але навіщо? Ви досі цією справою переймаєтеся? Але ж «Зірку Сходу» сьогодні буде знайдено! Пан Гольмц зранку це підтвердив!

— Та куди мені на «Зірку Сходу» замахуватися та з паном Гольмцом змагатися? — аж руками я махаю. — В мене тут своя невеличка справа. Але дуже для мене важлива.

— Ну добре, Іване Карповичу, поспитаю.

— Дуже вам вдячний, Миколо Ісидоровичу.

Тільки з ним поговорив, як бачу, граф біжить. Щасливий, наче вже десять тисяч у нього в кишені.

— Ви куди, Климентію Євграфовичу?

— У важливій справі! — каже Маєвський і ніс дере аж до неба.

— Та ви що? Знову на вокзал?

— Ні, до готелю.

— І що там?

— Не можу сказати, бо це таємниця, а я вмію їх зберігати!

— Речі пану Гольмцу збирати будете? — питаю і бачу, як у Маєвського нижня щелепа вниз пішла і очі вилізли ледь не на лоба.

— З-з-звідки ви знаєте? — аж