Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » 20 000 льє під водою 📚 - Українською

Читати книгу - "20 000 льє під водою"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "20 000 льє під водою" автора Жюль Верн. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 121
Перейти на сторінку:
опівдні.

Канадець повернувся до Конселя. Одягнувшись, я пішов до салону. Компас не показував нічого втішного. Курс «Наутілуса» був на південний захід. Ми повернулися до Європи спиною.

Я чекав з деяким нетерпінням результатів вимірів, що повинні були бути нанесені на карту. О пів на дванадцяту резервуари спорожнились і наш корабель піднявся на поверхню океану. Я кинувся на палубу. Нед Ленд був уже там.

Поблизу не було ніякої землі. Лише саме неосяжне море. І тільки на обрії виднілися кілька парусників, які, очевидно, користуючись попутним вітром, прямували до мису Сен-Рок з тим, щоб потім обминути мис Доброї Надії. Небо було похмуре, насувалася буря.

Розлючений Нед намагався очима пронизати туманний горизонт. Він ще сподівався, що за цією завісою знову побачить бажану землю.

Опівдні на кілька хвилин показалося сонце. Помічник капітана скористався цим моментом, щоб зробити виміри. Потім на морі з’явилися хвилі, які з часом ставали все більшими. Ми змушені були спуститися вниз; слідом за нами люки закрилися.

Через годину, подивившись на карту, де вже була нанесена точка нашого перебування, я побачив, що «Наутілус» знаходився під 16° 17΄ довготи і 33°22΄ широти, на відстані ста п’ятдесяти льє од найближчого берега. В таких умовах не можна було й думати про втечу.

Можна собі уявити, як розгнівався канадець, коли довідався від мене про наше місцеперебування. А щодо мене, то я не дуже сумував. Навпаки, я почував себе так, ніби позбувся величезного тягаря, що давив на мене, і з насолодою знову розпочав свою звичайну роботу.

Увечері, годині об одинадцятій, до мене несподівано зайшов капітан Немо і дуже люб’язно запитав, чи не втомився я від попередньої безсонної ночі. Я відповів заперечливо.

— Тоді, пане Аронакс, я пропоную вам цікаву екскурсію.

— Будь ласка, капітане.

— Ви бачили підводні глибини лише вдень, при сонячному освітленні. Бажаєте глянути на них темної ночі?

— Дуже бажаю!

— Але попереджаю, що прогулянка буде втомлива. Доведеться довго йти і підніматися на гору. До того ж, місцеві дороги знаходяться в досить поганому стані.

— Те, що ви мені говорите, капітане, лише подвоює мою цікавість. Я готовий іти слідом за вами.

— Тоді ходімте, пане професоре, одягнемо наші скафандри.

Прийшовши в роздягальню, я побачив, що в екскурсії нас не будуть супроводжувати ні мої товариші, ні матроси команди. Капітан Немо навіть не запропонував мені запросити Неда і Конселя.

Через кілька хвилин ми вже були одягнені у водолазні костюми. На спини нам прив’язали резервуари з великою кількістю повітря, але електричних ліхтарів не було. Я звернув на це увагу капітана.

— Вони нам не знадобляться! — відповів він.

Мені здалося, що я погано почув його, але не зміг повторити запитання, бо голова капітана Немо вже зникла в металевій кулі. Закінчивши одягання, я відчув, що мені в руку дають обкутий залізом кийок. Невдовзі, після звичайної процедури виходу, ми вже йшли по дну Атлантичного океану на глибині трьохсот метрів.

Наближалася північ. Вода була зовсім чорна, але капітан Немо показав мені рукою на якусь далеку червонувату точку, невідоме джерело світла, що блищало на відстані миль двох од «Наутілуса». Що це був за вогонь, яким було його походження, чому і як він горів під водою, — я не міг цього пояснити. В усякому разі, він хоч і слабо, але освітлював нам шлях. Незабаром я призвичаївся до глибокої темряви і зрозумів, чому в цих умовах ліхтарі і апарати Румкорфа були непотрібні.

Я йшов поряд з капітаном Немо на помічений нами вогонь. Дно весь час, хоч і непомітно, підвищувалося. Спираючись на кийки, ми посувалися великими кроками. Але загалом наша хода була повільною, бо ноги часто заглиблювалися в мул, плутались у водоростях, чіплялися за плоскі камені.

Всю дорогу в мене над головою щось потріскувало. Іноді цей звук посилювався і тоді нагадував барабанний дріб. У скорому часі я зрозумів його причину. Це була злива, яка з силою й шумом падала на поверхню океану. Інстинктивно в мене промайнула думка, що зараз я змокну! Але відразу ж я розсміявся над її абсурдністю — боятися дощу під водою! Під товстою тканиною водолазних костюмів вода не відчувається, і здається, що ти перебуваєш у повітрі, трохи щільнішому, ніж земна атмосфера, от і все.

Через півгодини ходьби дно стало скелястим. Медузи, мікроскопічні рачки і пенатули трохи освітлювали його своїм фосфоресціюючим сяйвом. Я помічав купи каміння, що було вкрите мільйонами зоофітів і поросло переплутаними водоростями. Часто мої ноги ковзалися на цьому слизькому килимі, і без кийка я вже не раз упав би. Обертаючись назад, я весь час бачив білувате світло прожектора «Наутілуса», що блідло в міру нашого віддалення од нього.

Кам’янисті купи, про які я щойно згадував, були розташовані на океанському дні в певному порядку, причин якого я пояснити не міг. Я помічав велетенські борозни, що губилися десь у далекій темряві, а тому справжньої довжини їх не можна було уявити. Зустрічалися також інші, незрозумілі для мене незвичайні речі. Мені здавалося, що мої важкі, підбиті свинцем черевики ступають по кістках, які ламаються з сухим тріском. Що це була за рівнина, якою ми йшли? Я хотів спитати капітана, але мова жестів, яка дозволяла йому перемовлятися з матросами команди в час підводних екскурсій, була для мене ще зовсім незрозумілою.

Тим часом червонувате світло, що було для нас провідною зіркою, все більше посилювалось і тепер уже заливало горизонт. Наявність цього могутнього джерела вогню мене надзвичайно інтригувала. Чи це один з проявів електричних розрядів? Чи я наближався до якогось природного феномена, невідомого ще земним ученим? Чи може, — і така думка майнула в мене — ця велетенська пожежа — справа рук людських? Можливо, її роздмухували? А може, я повинен був зустрітися в цих глибинах з товаришами і однодумцями капітана Немо, що вели, як і він сам, загадкове життя і до яких він іде з візитом? Невже я знайду там цілу колонію вигнанців, які втомилися від людської несправедливості і знайшли вільне й незалежне ні від кого сховище в найбільших глибинах океану?

Мене весь час переслідували подібні божевільні, неприпустимі думки. Не дивно, що завдяки збудженню, в якому я безперервно перебував під впливом спостереження все нових і нових чудес, я б не особливо здивувався, коли б і зустрів на дні цього океану одне з таких підводних міст, про які мріяв капітан Немо!

Наш шлях освітлювався дедалі яскравіше. Джерело світла знаходилося десь на вершині гори заввишки близько восьмисот футів. Але сяйво, яке я спостерігав,

1 ... 77 78 79 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "20 000 льє під водою"