Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

— А що в пляшці? — не витримавши, запитав він.

— Ти тільки нікому не кажи, — майже пошепки сказав Атавхаї й озирнувся, побоюючись, що їх можуть підслухати. — Це кров. Я ж все-таки демон. Хоча стараюся вживати дуже рідко. Це я тримав на свій День народження. Він, до речі, у мене буде через сорок днів. Але за здоров’я Ліни я не можу не випити.

— Я навіть не беруся вгадувати, чия це кров, — сказав Нік із надією, що професор все-таки збереже таємницю напою.

— Ніку, ти ж не дитина. Це людська кров. Але не хвилюйся. Я не бігаю тане вбиваю людей. Просто іноді мені дозволяють забрати трохи крові у померлих. Частіше у тих, кого страчують за смертельні злочини. Мене не дуже, звичайно, всі люблять, але терплять. Роботи для моїх талантів багато, тож мусять. Ну, гаразд, давай вип’ємо за Ліну! Це найкраща людина, яку я знав за все своє життя.

Вони підняли келихи і спорожнили їх. Нік із простою водою, а демон — із людською кров’ю. Демон від утіхи навіть прикрив очі і завмер на мить, смакуючи напій. Було видно, що це приносить йому величезну насолоду. Цього дивного напою було небагато, тому демон, щоб розтягнути задоволення, наступні келихи наповнював наполовину кров’ю, а наполовину вином. Поставивши порожній келих на стіл, Атавхаї ще раз перечитав лист від Ліни, цього разу вже уважно і серйозно.

— Ніку, а давно ти бачив Ліну? — запитав професор.

— Десь шість днів тому, — відповів Нік.

— Вона була поруч і не заїхала до мене… Ну як же так… — ображено вигукнув демон.

— Професоре, Ліна не хоче повертатися до магічного життя. І просила, щоб поки ніхто сторонній не знав про те, що вона жива.

— А може, ти скажеш, де вона? І я сам її відвідаю. Ну просто немає сил, як хочеться побачити.

— Я б із радістю, але не можу. Ніхто не повинен дізнатися, де Дракониця живе.

— Як шкода! То, значить, це вона знайшла у тебе Зерно й ініціювала?

— Ну, якщо коротко, то так. Ще півроку тому я навіть не здогадувався про існування чарівників і магії. А потім так вийшло, що познайомився з Ліною. Правда, вона знайшла мене ще двадцять років тому, але вирішила, що мені треба дозріти й порозумнішати. І ось тільки зараз настав час мені іти до Школи.

— Дуже дивно. Зазвичай тільки-но знаходять володаря Зерна, одразу відправляють до Школи, правда, якщо вже є вісімнадцять років. А тобі скільки років?

— Мені — сорок два. Старий я вже для навчання в Школі, — почав скаржитися Нік.

— Дійсно, дуже дивно. Але Ліна краще знає, що і коли робити. Хоча не бачу в тобі нічого особливого. Звичайний маг Водяної стихії. Слухай, а яким чином тебе повністю ініціювали? Адже маги можуть тільки первинну ініціацію робити. Невже Ліна навчилася робити повну?

— Ні, не навчилася. Мене, як і належить, ініціював Гуру.

— Нічого собі! Але ж за правилами це роблять через кілька тижнів навчання у Школі. Та й де ви там портал відшукали, і чому Вищий це зробив? Одні загадки з тобою!

— Я думаю, що скоро на частину з них ви отримаєте відповіді.

— До речі, вона доручила мені тебе охороняти і допомагати тобі у всьому. Та ще й такими словами, що якби я не був з ніг до голови червоним, то точно почервонів би. Не знаєш, чому б це?

— Здогадуюся, але мене це не дуже тішить, — сказав Нік. Його досі гнітила впевненість Ліни в його обраності і важливості.

Чаклунка була впевнена у чесності та відданості професора Атавхаї і тому дозволила Ніку розповісти йому хоча б частину правди. Нік думав це зробити пізніше, але ситуація склалася вдало, і він вирішив не відкладати це. Він промовив заклинання «Поїста Ранаксіл» і зняв основний магічний захист Золотого.

— Професоре, Ліна дуже впевнена у вас, тому я можу розкрити трохи таємниці. Але ви повинні розуміти, що все, що почуєте від мене, повинно назавжди залишитися між нами. І Ліна, і я, і Вищий вважають, що краще поки зберегти все в таємниці від сторонніх.

— Та заради Ліни я життя віддам, а не те що таємницю збережу!

— Добре. Тим більше, я думаю, що ваша допомога мені все-таки буде потрібна. Я зняв ще один магічний захист, і якщо ви ще раз магічним зором поглянете на мене, то частина загадки для вас стане зрозумілою.

Атавхаї вимовив слова заклинання і подивився на Ніка. Той не зміг стримати усмішки, коли побачив реакцію від побаченого на обличчі у демона. Йому здалося, що очі Атавхаї стали більші, ніж голова Ніка.

— Оце так! Золотий! Та ще такої сили! Ось так скарб знайшла Ліна. Тепер я розумію, чому вона дала тобі час дозріти. Такий дар тільки дорослому і мудрому під силу застосувати правильно.

— Ну, не знаю, дар це для мене чи тягар і чи достатньо я вже готовий, аби ним скористатися, — Нік сердився, коли його намагалися зробити особливим.

— А як же тобі вдалося змінити колір магії? Я не знаю магів, які могли б це робити. Зазвичай повністю закриваються, а так, щоб міняти