Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

Трохи згодом Пантагрюель отримав звістку, що батька його Ґарґантюа занесла Морґанія до краю Фей, як занесла в оні дні Ож'є та Артура, і що, почувши про це, дипсоди перейшли кордони, сплюндрували великий край Утопію й обложили столицю амавротів. Отож він покинув Париж, ні з ким не попрощавшись, бо зволікати було годі, й прибув до Руана.

Переконавшися дорогою Пантагрюель, що французькі милі справді коротші проти миль інших країв, запитав у Панурґа, чому це так і звідки, і Панурґ розповів йому історію, що монах Маротус дю Лак виклав у Діяннях царів Канарійських. Ось вона:

У давню давнину краї не мірялись ні льє, ні милями, ні міліаріями, ні стадіями, ні верствами, ні парасангами[221], поки нарешті цар Фарамонд не запровадив такого поділу, і то в такий спосіб: одібрав у Парижі сто гарних і ставних молодиків, не з боязких, і сто гожих дівчаток-пікардійок, тиждень на них хухав і дмухав, а потім закликав до себе, кожному юнакові дав по юнці, дав гроші на видатки і звелів їхати врізнобіч і там, де вони полоскочуть своїх юнок, класти камінь, оце й буде миля.

Отак попутники і попутниці рушили у веселу путь і знічев'я, бо сила у них грала, жирували на кожній межі, — тим-то французькі милі такі короткі.

Але потім, коли відмахали добрі гони і здорожилися, як чорти, а олії у їхніх посвітачах поменшало, вони вже не жартували так часто й обмежувались (я маю на оці чоловіків) одною жалюгідною і вимученою ходкою. Ось звідки у Бретані, в Ландах, у Німеччині та інших відлегліших краях такі милі довгі.

Є ще й інші пояснення, але це мені здається найправдивішим.

Пантагрюель теж на нього цілком пристав.

З Руана вони подалися до Онфлера, і там Пантагрюель, Панурґ, Епістемон, Евстен і Карпалим сіли на судно.

Поки вони шпаклювали корабель і ходового вітру виглядали, Пантагрюель дістав від паризійської дами (його давньої утриманки) листа з такою адресою:

Улюбленцю красунь і невірнику серед усіх одчаюг

П.Н.Т.Ґ.Р.Л.

Коли Пантаґрюель прочитав адресу, то здивувався великим дивом; спитавши у гінця, як звати пересильницю, він одкрив листа і тільки там і знайшов, що золоту каблучку з діямантом. Тоді він нагукав Панурґа і показав листа.

Панурґ розтлумачив, що на аркушику паперу щось написано, але в такий химерний спосіб, що годі щось розібрати.

Щоб перевірити це, він підніс папірця до вогню: ану ж листа написано на салом'яку.

Потім він опустив папірця у воду: ану ж листа написано соком молочаю.

Потім підніс його до свічки: ану ж листа написано цибулячим соком.

Потім потер його горіховою олією: ану ж листа написано водою з попелом від смоковниці.

Потім натер його молоком матері, що годувала свою первістку: ану ж листа написано жаб'ячою кров'ю.

Потім натер один його ріжок попелом від ластів'ячого гнізда: а раптом листа написано соком жидівських груш або міхунки.

Потім натер другий його ріжок сіркою з вуха: ану ж листа написано воронячою жовчю.

Потім умочив його в оцет: ану ж листа написано молоком рай-дерева.

Потім змастив його кажанячим лоєм: ану ж листа написано китовою спермою, так званою сірою амброю.

Потім обережно занурив його в мідницю з холодною водою і одразу вийняв: ану ж листа написано квасцями.

Нарешті, нічого не з'ясувавши, він гукнув гінця і спитав:

— А що, соколику, чи не дала тобі дама, яка тебе послала, якоїсь палиці?

Панурґ гадав, що тут не обійшлося без тих самих хитрощів, про які мовиться в Авла Ґеллія.

— Ні, пане, — відповів гонець.

Панурґ захотів був обголити його, аби переконатися, чи не написала дама свого послання спеціальним атраментом на його черепі, але, побачивши, який патлатий гонець, передумав: навряд щоб волосся відросло за такий короткий час.

Тоді він звернувся до Пантаґрюеля:

— Клянуся Богом, метре, я не знаю, що робити і що сказати. Аби перевірити, написано щось на цьому папірці чи ні, я вдався до певних ярмісів месіра Франческо ді Ньянто, тосканця, який описав способи читання тайнопису, я скористався з того, що згадує з цього приводу Зороастр у Peri grammato acriton[222] і Кальфурній Бас у De Uteris illegibilibus[223], але нічогісінько не виявив і гадаю, що вся заковика в каблучці. Отож погляньмо.

Оглянувши каблучку, вони знайшли на внутрішньому боці напис івритом:

ЛАМА САВАХТАНІ[224]

Тоді вони покликали Епістемона і спитали, що це