Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики), Мария Михайловна Романовская 📚 - Українською

Читати книгу - "Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики), Мария Михайловна Романовская"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики)" автора Мария Михайловна Романовская. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 108
Перейти на сторінку:
разом з іншими. Цифрами, доводами скидали з висоти мій вимріяний надпотужний. Гасін був тоді коректний, м'який, як справжній вчений, якому незручно бити самоука. А його цифри невблаганно впивалися в мене, як гострі колючки. Мені здавалось, що я збожеволів; довгі роки роботи з надпотужним виглядали помилкою! Його навіть не можна було рівняти з німецькими «вітротурбінами»! Мої 60 000 кіловат були «абстракцією» — кіловатгодина вітряної енергії коштувала надто дорого, моя рама мала, зрештою, впасти при першому ж урагані… Від «доводів» Гасіна голова пішла обертом!

Я тоді визнав свій проект за помилку. Покинув усе і виїхав знову до себе… в радгосп. Ти пам'ятаєш, як довго я «зализував» рани, намагався забути про вітер, учителював. А потім узявся до роботи над малопотужними. Я викреслив усе попереднє геть чисто і взявся за «рамні» літаючі ВВЕС. Я злетів з землі на небо, чи вдало тільки — не знаю!


Анатолій Сергійович раптом простяг руку до кишені товариша.


— Будь ласка, дай цигарку!


— Ого, — сказав Гордій Семенович, — ти хочеш курити?


Він знав, що Анатолій Сергійович давно вже брався за цигарку тільки в хвилини надмірного хвилювання.


— Бери, бери. Але не хвилюйся ж. Треба вміти тримати себе в руках. Подивись, як славно вона сяє!


І він дружнім рухом повернув Анатолія Сергійовича до вогнів ВВЕС.


— Я просто безжальний до себе, — сказав глухо Анатолій Сергійович. — Сьогодні, коли працює наша ВВЕС, я все ще не вірю. Ах, ці сумніви! Уїдливі, як колючки! Згадка про мій Д-100 розворушує їх ще більше. Може й тут помилки, як у моєму надпотужному?


— Помилки, як у твоєму надпотужному? — раптом розсердився Гордій Семенович. — Ти щось плутаєш, Только! Тільки що ти боявся, що Гасін міг зіпсувати твій проект. Нікчемні проекти нема чого псувати! І хто тобі сказав, що твій Д-100 був поганий? Комісія? Її голова Гасін? А ти цікавився, хто він такий?


— Я знаю, — заперечив Анатолій Сергійович. — Я знаю… Знаю, що він потім, пізніше, відбував заслання за участь у шкідницькій банді на заводі «Вітроенергія». Це мені відомо. Проте він швидко повернувся, ніби амністований за якусь надзвичайну працю.


— А ти знаєш, за що йому дали амністію?


— Ні!


— Отож, хочеш, я тобі прочитаю уривок з одного листа. Це я одержав сьогодні.


Гордій Семенович пошукав по кишенях і витяг папірець. Блиснула запальничка, освітивши текст.


«Ви запитуєте про Гасіна?.. Цю історію я знаю.


…Інженер Гасін був засуджений за шкідницьку роботу на Першому заводі вітродвигунів за дорученням іноземної фірми. Але він був звільнений достроково за віддану роботу над проектом надпотужного вітродвигуна, того самого, який нині збудований на Круглій горі».


— Це правда? — скрикнув Анатолій Сергійович.


— Правда, — відповів Гордій Семенович. — Цього листа я одержав сьогодні від одного інженера, докладні відомості про Гасіна я матиму, цими днями ще. Його особою я випадково зацікавився ще перед від'їздом. До речі, можу показати тобі ще одну дрібничку. Ти як, добре знаєш Гасіна в обличчя?


— Пізнав би навіть і в падишахському одязі!


— Ну, то поглянь — хто це?


Гордій Семенович витяг із портмоне маленьку пожовклу фотографічну картку. Це було обличчя чоловіка середніх років, в одязі білого офіцера.


— Гасін! — скрикнув Катинський. — Що за чортівня?


— Так, Гасін, але Гасін-старший, батько того, який спокійнісінько проживає собі за кордоном, — пояснив Гордій Семенович. — Щоправда, я особисто знав його в трохи іншому костюмі. В туркменській папасі, в офіцерському старому мундирі, коли він командував загоном… басмачів. Звичайно, не в цім справа. Син за батькові злочини не відповідає, але цього ж року (в мене є відомості) старий вовк в іншій шкурі приїздив до нашої країни. І в мене тепер в'їлась підозра, чи не мав він, бува, побачення із своїм дорогим синочком?


— Це новина! — сказав розгублено Катинський. — Чому ж ти мені нічого про це по сказав?


— Так було краще. Адже це самі підозри… Я ж знаю (не сердься!) твою запальну вдачу. А треба було вже покінчити з цим.


Він кивнув головою на полігон, на ВВЕС і заспокійливо поплескав Катинського по плечу.


— Я піду, Только! Треба звірити всі вечірні радіосигнали з ВВЕС. А щодо Гасіна тепер, коли кількість сумнівів переходить в якість… Звичайно, треба поїхати. Я тебе розумію. Боляче, коли вкрав, але хай… Тільки щоб працювала… не по-гасінському.


— Ясно, Гордію! Ти завжди мене розумієш! Ну, йди. А мені пора — на метеорологічну станцію.


Друзі розійшлися на стежці біля полігона. Анатолій Сергійович простував по алейці сезен.


Прохолодна ніч огортала Зелене селище. Все спало в огнях прив'ялих квітів — залишки недавнього свята.


Пустеля… Де була пустеля? Вона вже, здається, марилася далекою легендою, та пустеля, що шаруділа голими пісками, корчилась у спразі, кололась сухими колючками.


В каналі мрійно дзюрчала вода. Ароматно пахли трави. Кущі з міцним, як дроти, корінням оточували дослідні ділянки стрункими лавами, наче вояки.


Десь кричав нічний птах, порушуючи мовчання пустелі. Якийсь жук прогудів, як літак, торкнувшись рукава куртки.


Назустріч, від метеорологічного пункту, повіяло ще солодшими пахощами квітів. Ворота, оповиті кримськими трояндами, вели до куточка справжнього субтропічного оазису.


Невже тут близько пересипала свої піски ота стара пустеля? І за її законами ще тільки один місяць — квітень — ароматно наливались рослини, цвіло життя. А там, до осені, все обернеться у випалену, мертву пустку, де гасають піщані бурі.


— Ні, ні!.. Цього не буде! — в уяві Анатолія

1 ... 77 78 79 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики), Мария Михайловна Романовская», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики), Мария Михайловна Романовская"