Читати книгу - "Блискавична для ельфа, Марита Полл"

"Не помре! Він сильний. Але тобі доведеться нелегко." - Почула я в голові.
— Уран? Він живий? Араторн живий? - прошепотіла я в порожнечу.
"Живий. Але зараз все залежить від тебе та його друзів."
— Я не розумію!
Але у відповідь мені була тиша.
А вранці мене розбудив скрегіт відчинених дверей.
— П'ять хвилин. - сказав стражник, пропускаючи в камеру жіночу фігурку в плащі, з кошиком у руках.
— Татіє, це я! - прошепотіла фігурка, знімаючи каптур.
— Лейро? - підскочила я з лави, на якій спала.
— І не тільки! – біля дівчини проявилася постать Ульвена.
— Ульвен? Що ти тут робиш? Як Араторн? Він живий? - затораторіла я, пам'ятаючи про п'ять хвилин.
— Ем… Новини не дуже добрі. У нього зупинилося серце, двадцять хвилин тому. Гварет утримує цілителя, щоб той не доповів королю. А я прийшов за тобою.
— Мертвий! Зупинилося серце! – як у маренні шепотіла я, не вірячи в те, що відбувається. — Мене тепер стратять, так?
— Ніхто нікого не стратить! Потрібна твоя допомога. – обійняла мене Лейра.
— Допомога? У чому? - здивувалася я. — Я не некромант! Я не вмію воскрешати людей.
— Не зовсім так! - опустилася на моє плече, рука Ульвена.
— Про що ти? - не зрозуміла я.
— Пам'ятаєш, ти нам з Лейлою, розповідала, як у вас рятують людей за допомогою електричних штуковин? – прошепотіла Лейра.
— Дефібрилятор? - Здивувалася я пам'яті дівчини, а потім до мене дійшло. — Точно! Дефібрилятор! Електричний розряд запускає серце. А я ходячий електричний заряд. Але боюсь, що буде пізно. Чим довше серце не працює, тим незворотніше руйнування в організмі. Насамперед мозку.
— Гварет наклав анабіозне заклинання у перші хвилини смерті. У такому стані Араторн може перебувати приблизно добу. Потім смерть буде незворотною. - подивився мені в очі дроу.
— Але як я зможу допомогти? Ніхто мене не випустить звідси!
— Тому я тут. Мені потрібно було потрапити до твоєї камери, тільки тут я можу відкрити портал, залишивши кристал. – і він дістав звідкись той самий кристал. — Лейра допомогла мені потрапити сюди. Так я зможу тебе забрати звідси непоміченою і повернути назад.
— Назад?
Ульвен не встиг відповісти, пролунали кроки недалеко від моєї камери. Дроу знову став невидимим.
— Тут їжа та морс. - прошепотіла Лейра. — Коли повернешся, обов'язково поїж. А то я знаю, як тут годують.
— Час! - голосно сказав стражник і Лейра, накинувши на голову капюшон, вийшла з камери, але двері за її спиною не зачинилися. — Встати та підійти до стіни! - звернувся чоловік до мене і в камеру увійшов другий стражник.

АРАНЕЛЬ

Король міряв кроками свій кабінет. Фаворитку, яка ще десять хвилин тому задовольняла його, була виставлена ​​за двері. Якщо відразу чоловікові здавалося, що їй вдалося зняти його напругу, то зараз воно повернулося в сто разів сильніше.
Хтось насмілився отруїти Араторна, без його на те вказівки. Але якщо брат помре, то йому, королю, це буде на руку. І він збирався цим скористатися.
Про те, що Араторну стало погано, під час вечері зі своєю підопічною, і дівчина заарештована за підозрою у замаху на життя брата короля, Аранель знав. Ось тільки навіщо їй труїти Араторна? Без нього вона легка здобич для короля.
— Мій король! - пролунало з тіні в кутку кабінета.
— Араторна отруїли! - вигукнув король. — Він ще живий, але отрута сильна і зробить свою справу.
— Так я знаю.
— Татію заарештовано!
— І це я знаю. – спокійно відповіли з тіні.
— Я не вірю, що це вона його отруїла.
— А то й не вона.
— Не вона? А хто тоді? – здивувався король.
— В організмі Араторна була виявлена ​​рідкісна отрута. Він прийняв її за пів години, перш ніж прийшов до дівчини.
— Хм ...
— Але це вам на руку, Мій Король. Ви можете скористатися ситуацією.
— Про що ти, Ашере?
— Я про дівчину. Її заарештували, і якщо підтвердити, що це вона отруїла Араторна, їй загрожує до кінця своїх днів, гнити в в'язниці. А якщо ваш брат помре, то й зовсім смертна кара. Але ви можете запропонувати їй угоду.
— Учора я вже пропонував їй угоду, і вона відмовилася.
— Вчора, на кону не стояли її свобода та життя.
— Хм… А це непогана ідея. Варта!

ТАНЯ
 

На мої руки одягли кайдани та повели до палацу.
На запитання, куди мене ведуть, варта не промовила жодного слова.
— Яка краса! - почула я збоку голос Десни. — Такі прикраси тобі дуже пасують. Більшого ти й не гідна. За замах на мого нареченого, татко домагатиметься у короля твоєї страти!
 

Нехай каже, що хоче, я не збираюся відповідати їй.
Мене привели до великих різних дверей, відчинили їх і вштовхнули мене всередину.
— Луро Татія! – медовим голосом привітався король.
— Ваша величність! - я присіла в реверансі.
— Вина? - запропонував він, ніби мене превели до нього не з в'язниці.
— Ні дякую.
— Ви погано виглядаєте. Але це можна виправити. Вам варто лише погодитись на мою пропозицію, і всі звинувачення будуть зняті. Вам відомо, що за вбивство мого брата, вам загрожує страта?
 

Вбивство? Але Ульвен сказав, що вони не випускають цілителя з покоїв Араторна, щоб він не доповів королю. Невже не змогли його втримати, і король знає, що серце Араторна зупинилося?
— Ну, Татіє, погоджуйтесь! - Король підійшов до мене і провів пальцем по краю ліфа, торкаючись моїх грудей. — Я добрий коханець і щедрий покровитель. У вас буде все, що забажаєте. А потім, отримаєте особняк, і житимете в ньому до старості. Якщо захочете, то сім'ю зможете завести.
— Вчора ви обіцяли заміжжя з Араторном! – зауважила його непослідовність.
— Вчора Араторна ще не було отруєно. А зараз, лише Богам відомо, чи він виживе.
Значить, король не знає, що Араторн мертвий. Хух!
— Отрута якою його отруїли, дуже рідкісна. – продовжив король. — Протиотрута хоч і є, але ще не відомо, як вона подіє на силу темного. Він може й не вижити.
— Але поки що він живий! - відповіла дивлячись королю прямо в очі.
— Живий. І навіть якщо виживе, це не скасовує того факту, що вам доведеться провести все життя в темниці, за замах на брата короля.
— Я не труїла Араторна.
— Докази говорять про інше.
— Які докази?
— Ваша вечеря з моїм братом. Я чекаю на відповідь, луро Татія! Ви згодні врятувати своє життя та стати моєю фавориткою?
— Ні, Ваша Величність! Не згодна і не готова! - мені навіть думати про таке було бридко.
— Варта! - гаркнув король, і кинув келих з недопитим вином у стіну. — В темницю її!
І мене відвели назад у камеру, де на мій подив, на мене чекав Ульвен.
— Я думав, тебе забрали на кілька годин. Дізнавачі? - запитав він, коли варта зачинила за мною двері і пішла.
— Ні, король!
— Аранель? Що він хотів?
— Неважливо. Я відмовилася. Ми йдемо до Араторна?
Ульвен кивнув і притягнувши мене до себе, активував портал. Нас огорнув сірий серпанок і обриси камери зникли. А коли серпанок розсіявся, ми опинилися в якомусь тунелі, перед непоказною стіною.
— Неможливо перенестися одразу в покої Араторна. - зауважив дроу моє здивування.