Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Смерть моя, життя моє, Ерато Нуар 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть моя, життя моє, Ерато Нуар"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смерть моя, життя моє" автора Ерато Нуар. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 102
Перейти на сторінку:
ГЛАВА 43

Зранку прибула тітонька Саллі. Почали з'їжджатися друзі та родичі. Тіло лорда Орінго мали нести від парламенту, де з ним попрощаються товариші по службі, до нас, а після – екіпажами на цвинтар.

Потім звана вечеря, для якої Брановіт зняв зал у ресторані поблизу парламенту. Щоб вмістити всіх, хто хотів віддати останній борг. І заразом щоб ми могли піти, якщо відчуємо себе погано. На відміну від весіль, похорон ніколи не проводили в будинку.

Альм, здається, навіть не відходив від дверей. Матінка зустрічала гостей із сухими очима та міцно стиснутими губами. У темній сукні. Мені свою довелося терміново купувати: в дарах Еллінге не було нічого на цей випадок, та й серед моїх колишніх вбрань теж.

Брат відповідав на співчуття, писав у свою чергу від нашої сім'ї іншим постраждалим.

Я допомагала то матері, то йому, скільки вистачало сил. Матінка дякувала особисто кожному. Іноді до нас приєднувалась пишна тітонька Саллі, але вона так плакала, що ми й самі ледве могли стримуватися.

Черговий «дзинь» навів на думки, що треба просто залишити двері відчиненими і не ганяти туди-сюди. Хоч це й проти пристойності.

Ми вийшли в хол, і моє серце перехопило.

На порозі височів чоловік, якого я впізнала б з мільйона! Широкі плечі, синє волосся. Похмурий, темний погляд.

– Еллінге! – кинулась я до нього і майже відразу потонула в обіймах. Вдихнула запах, за яким, виявляється, до безумства встигла скучити.

– Мені так шкода, Іві... – шепнув Сольгард.

До чого ж хотілося дати волю сльозам! Але поруч були матінка, Картер і тітонька, що ридала без зупину. Я не мусила зірватися.

– Дякую, що прийшли! – наблизилась матінка, навіть стиснула долоню страшного драхха.

– Я не міг не прийти, – відповів Еллінге, дивлячись на мене.

Картер з деяким збентеженням відводив погляд.

Тримаючи мою руку, Сольгард пройшов холом і вітальнею, вітаючись з усіма. Лорди, друзі та товариші по службі татуся шанобливо кланялися, поглядаючи на із дивними виразами обличь.

Але зараз було не до того. Ніхто не дозволяв собі здивованих питань, а мене просто лякала думка, що можу опинитися без цих сильних, надійних, підтримуючих обіймів.

Так само, не розмикаючи рук, ми вийшли до саду. Пішли однією з доріжок.

Еллінге трохи зупинився, торкнувся пальцями моєї сережки-підвіски з сапфіром. Із його подарунків. Посміхнувся.

– Рада, що можу подякувати тобі особисто, – пробурмотіла я.

– Шкода, що за таких обставин, – озвався він.

Схлипнувши, я знову притулилася до його грудей.

– Що там сталося? – шепнула.

– Я був біля Розлому, ніатарі. На жаль, навіть не встиг поговорити з твоїм батьком. З донесень... храмовники на чолі з лордами Мараком та Хаверном намагалися зайняти парламент. Швидше – отримати доступ до інформації, яка не оприлюднюється. Гадаю, вони розраховували, що лорди добровільно віддадуть свої кабінети. Не чекали на опір.

– Але ж лорд Марак... він і так мав доступ до інформації?

– Він був із Нижньої палати, на відміну від твого батька. Вибраний людьми. У Нижній палаті немає доступу до інформації. Тільки у Верхній.

– Ця інформація... має відношення до драххів?

– Звичайно. І до драххів, і до Розлому, і до джерела Прада. І до всієї нашої історії на Ерсе.

– Але чому не зробити її спільним надбанням?

– Іві, – губи Еллінге торкнула крива, гірка посмішка. – Людям не можна давати в руки таку зброю. Захищати Розлом ще й від тих, хто вважає, ніби драххи всіх дурять – надто накладно. Ми намагалися. Приховати було вирішено не лише нами, а й вашими лордами. Можливо, колись щось зміниться. Але зараз краще залишити, як є.

– Як... там... Розлом?

– Поки що справляюся.

Поки. Як мені не подобалося це «поки»!

– Лорд Марак... що з ним буде? Айрін... його дочка – моя подруга.

– Його судитимуть, Іві. Я не можу його відпустити. Як людина, яка входить до парламенту, знає більше простих людей, він скоїв серйозний злочин.

– Разом із тими храмовниками, майстром Фербонном?

Еллінге кивнув:

– Так. Поки ми були в Мабарі... ну і в фортеці, я багато чого встиг дізнатися. Загони відправлені по містах, де помічена активність Хаосу. Якби храмовники не скакали порталами, що зайці, давно усіх відловили б. І не розуміють, що зайві дірки у просторі лише посилюють Розлом!

Зітхнувши, я знову притулилася до сильних грудей. Відчула дотик губ до волосся.

Без нього мені було б важче пережити цей день! Хоча поговорити нам більше не дали.

Сад наповнювався гостями. Згодом процесія екіпажів рушила до парламенту. Еллінге віз мене у своїй машині, і мені було так добре з ним! Так не хотілося думати, що це лише на день. І на цвинтарі я постійно відчувала його руку під своєю, мов непорушну опору.

Біля парламенту прощалися з усіма загиблими. І зал для поминання зняли, як виявилося, теж одразу для всіх. Принесли туди чашу вогню.

Окрім Еллінге, були ще кілька драххів – з тих, хто працюють у парламенті.

Мабуть, це було добре, що нас бачили разом. Хоча, з іншого боку, хибна надія – не найкраще почуття. Адже якщо мені пощастило з чоловіком, то доля інших ніатарі визначена наперед.

Та й якби Еллінге не дав мені цієї відстрочки, якби я так відчайдушно не чинила опір – теж була б зараз там, серед них. Вагітною та приреченою.

Не маючи можливості попрощатися з батьком.

Я не могла не думати про це, але біль втрати все одно перекривав усі думки.

Їсти не хотілося, від одного виду їжі каламутило. Як і матінці, вона теж майже не торкнулася своєї тарілки.

Намісник сидів поруч зі мною за величезним столом, і на якусь шалену мить мені повірилося, що це назавжди. Що ми з ним більше не розлучимося.

А потім тихо відвіз нас з мамою та тітонькою додому. Тільки Картер вважав своїм обов'язком залишитися до кінця.

– Не йди, – пробурмотіла я, і чоловік піднявся зі мною до спальні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 77 78 79 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть моя, життя моє, Ерато Нуар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (5) до книги "Смерть моя, життя моє, Ерато Нуар"
Olka8586
Olka8586 29 серпня 2023 14:42

Дуже гарно написана книга. Захопила з першого речення. Чекаю на продовження, якщо воно ще в процесі створення

Olka8586
Olka8586 1 вересня 2023 15:59

Цікаво. Читається легко. Хоча краще б читалось в звичному друкованому варіанті. Очі від звичних книг болять менше. А так хочеться дочитати, і почитати, а що ж далі....

Olka8586
Olka8586 7 вересня 2023 21:56

Читаю книгу. З захопленням. Хочу дочитати їх до кінця і дізнатись продовження. Гарно написано, легко читати

 Я в захваті

Olka8586
Olka8586 8 вересня 2023 08:44

Цікаво. Цікаво. З нетерпінням чекаю. А ґ, що далі...

Olka8586
Olka8586 10 вересня 2023 19:58

Майже дочитала цю частину книги. Цікаво що ж буде далі. Автор ви пишете неймовірно захоплююче