Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

"Господи всіх сил, явив Ти в мені свою непереможну силу і правицю нездоланну; викрив Ти бісівську неміч і мучителеве безумство, мене ж вищу за всі муки сотворив Ти; тепер-бо, як раніше мучеників, що було убивства і крові їхньої пролиття приймав Ти, так прийми і мою жертву, в душі сокрушеній Тобі принесену, і в дусі смиреннім, у скиніях же святих і, в лиці мучеників душу мою прийнявши, заспокій, бо благословенний Ти є вовіки". Коли так вона молилася, спущено було на неї звірів, левів та ведмедів, а прийшовши, лизали ноги її. Одна ж ведмедиця малу рану зробила їй у нозі і витекла кров. Коли це сталося, прийшов голос із небес, в Горнє її закликаючи. І тоді віддала дух свій Господу, за Нього-бо постраждала дбало. І потряслася земля, і місто захиталося, валилися стіни, падали храми, і був страх великий. Відбігли всі із видовища зі страху, залишилося тіло її святе, що лежало мертве, і в той час надійшли батьки її, взяли дочку свою святу і поховали чесно поблизу міста на віддалі одного поприща, дякуючи Богові і радіючи, що сподобилися бути батьками такої дочки, котра кров'ю своєю уневістилася Небесному Женихові Христу і царю всіх; Иому-бо з Отцем і Святим Духом честь і слава, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

У той-таки день пам'ять святої мучениці Севастіяни, що була учениця святого апостола Павла, постраждала у Тракійській країні в Дометіянове царство; а коли після багатьох мук у голову усічена була, молоко замість крові витекло із рани її.

І святої мучениці Мелитини, в Антонієве царство від Антиоха, ігемона, у Тракії відстраждала. І святої мучениці Людмили, баби святого Вечислава, князя чеського, від невістки своєї задушена, постраждала, її потім чудесами Бог прославив, як мученицю, над гробом-бо її свічки запалені являлися вночі, а сліпець, доторкнувшись праху гробного, прозрів.

У той-таки день пам'ять преподобного Доротея-пустельника, що з Тиваїди, котрий перебував у пустелі поблизу Олександрії, на місці названому Келії пустельницькі, його ж пустельницьких подвигів Палладій, єпископ єлинопольський, в юності своїй самовидцем був. Повістує про нього таке: "Шістдесят літ пробув старець у печері одній, жорстке вельми мав життя. Трудолюбний бувши, щоденно в саму полуденну спеку поблизу моря ходячи, збирав каміння і з нього будував келії і давав тим, що не могли будувати. "Я ж, — каже Палладій, — мовив йому якось: "Що чиниш, отче, в такій старості, мучачи своє тіло на спеці лютій?" Відповів мені, кажучи: "Хай не вона мучить мене, але хай умучу її я". їв-бо в міру щоденно хліб сухий і трохи зілля грубого раз на день, також і воду пив у міру. Бог свідком, що не бачив я його, покладеного на рогозині, ані сплячого, але цілу ніч, сидячи, плів коші з фінікових гілок і на те їжу собі купував. Помислив же я, що тільки при мені так жорстоко живе і, звідати про все життя його бажаючи, розпитував багатьох учнів його, чи таке завжди було жорстке життя його! 1 повідали мені, що з дитинства таке життя має, і ніколи не заснув за звичаєм, хіба щось роблячи чи ївши, склеплював часом очі, аж не раз і хліб випадав із вуст його в час їжі. А що змушували ми його, аби колись трохи на рогожині спочив, залишившись, казав нам: "Як переконаєте колись ангела заснути, переконаєте і мене". Якогось дня послав мене, — каже Палладій, — до своєї студениці о дев'ятій годині, щоб приніс я посудинку води до трапезування його. Трапилося, що коли приступив до студениці і приник, то побачив у ній гадюку й, через страх і трохи не зачерпнувши води, побіг, і повернувся до нього, звіщаючи й кажучи: "Загинув, отче, бачив-бо гадюку у студениці". Він-бо, ледь-ледь усміхнувшись і головою покивавши, рече мені: "Коли б диявол захотів у всі студениці й у всі витоки водні вкинути єхидни, гадюки й інше якесь отрутне гаддя то ніколи б ти не пив води і вмирав би від спраги". Те сказавши, встав, пішов сам до студениці і зачерпнув води, знаменаючи її хрестним знаменням, і випив її кажучи: "Де хрест, там нічим не пошкодить бісівська сила".

У той-таки день помер один із святих, отець наш Кипріян, митрополит Київський і всієї Русі.

Місяця вересня в 17-ий день

Страждання святих мучениць Віри, Надії та Любові й матері їхньої Софії

У царство Адріяна злочестивого, царя римського, була в Римі одна вдова роду італійського, на ймення Софія, її ж ім'я тлумачиться "премудрість". Вона, за іменем своїм, і життя у вірі християнській премудро вела за премудрістю такою, яку похваляє апостол Яків, кажучи: "А премудрість, що з висоти, насамперед чиста є, а потім мирна, лагідна, покірлива, повна милості і добрих плодів". Оця ж бо премудра Софія, коли жила в чесному подружжі, народила три дочки і їм нарекла імена, що відповідали трьом богословським чеснотам: першу назвала Віра, другу Надія, а третю Любов. Що ж бо інше християнська премудрість породити може, коли не чесноти боговгодні? Після народження тих трьох дочок скоро овдовіла і жила доброчесно, пригоджуючи Богові молитвою, постом та милостинею із трьома дочками своїми. їх же виховувала в такому послуху, який од премудрої матері бути може: хай, бувши тезоіменитими чеснотам, дочки самою річчю навчаться чеснот, яких імена носять. Росли вони літами, і росли в них чесноти, і навчилися добре пророцьким та апостольським книгам, звикли до учительських слів, старатливо читали й молилися, трудячись удома, повинуючись святій богомудрій матері своїй і з успіхом ідучи від сили до сили. Тоді всі запримітили їх через незвичайну вроду та досконале добророзум'я. Пройшла чутка про доброту їхню, що походила від премудрості, по цілому Риму; про них прочув і Антіох-єпарх, бажаючи їх бачити, а побачивши, довідався, що християни вони. Не ховали- бо своєї віри в Христа, не сумнівалися у своїй на Христа надії, не ослаблювалися у своїй до Христа любові, але, ясно Христа перед усіма славлячи, бридилися богомерзькими ідолами. Про те все Антіох звістив царю Адріяну. Він же тоді послав слуг своїх закликати їх до себе. Прийшли слуги у дім Софії, знайшли матір, що вправлялась у навчанні дочок своїх, і покликали їх із дочками до царя. Вони ж бо, довідавшись причину, чому кличе їх, усі стали на молитву, кажучи: "Ти, всесильний Боже, зроби щодо нас за своєю святою волею і не покинь нас, але подай нам поміч