Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Бар «Когут» 📚 - Українською

Читати книгу - "Бар «Когут»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бар «Когут»" автора Джон Гришем. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 91
Перейти на сторінку:
угоду. «Свіфтбанк» відкрився з вищої позиції, і курс продовжував зростати під час жвавої ранкової сесії. Опівдні середи курс подвоївся і коливався в районі 27 доларів за акцію.

Юристи «Свіфтбанку» намагалися отримати схвалення від шести федеральних суддів, які розглядали колективні позови. Не дивно, особливо для Марка й Тодда, які щохвилинно стежили за подіями в усіх судах, що суддя з Маямі перетнув фінішну лінію першим і підписав угоду ще до другої дня, менше ніж за добу після заяви «Свіфтбанка» про свої плани.

Невдовзі Маркові зателефонував Марвін Джоккеті, і з силуваною ввічливістю сказав:

— Будь ласка, зателефонуйте Баррі Стрейхану.

— Добре. Номер?

Джоккеті дав йому номер і відключився. Марк негайно зателефонував Стрейхану, який сказав:

— Ми виконали свою частину угоди. А як щодо вас?

— Ми скасували зустріч із журналістом із «Таймс». Зачекаємо, поки не посиплються гроші, а потім відступимося. Як і обіцяли.

— А вам який профіт від цієї угоди?

— Гарвардська юридична школа, так, пане Стрейхане? Випуск тисяча дев’ятсот вісімдесят четвертого?

— Правильно.

— Хіба вас у Гарварді не вчили, що не слід задавати питання, якщо наперед знаєте, що не отримаєте на нього відповіді?

Тиша.

У СЕРЕДУ ВРАНЦІ Ідіна Санга особисто прийшла до тюрми й оголосила службовцям, що вона звідти не піде, допоки їй не дозволять зустрітися з її клієнтами. Вона мала наготові ім’я і телефонний номер високопосадовця з Міністерства юстиції. Вона наробила якомога більше галасу і за годину її врешті відвели до крила, вщерть забудованого крихітними приміщеннями, більшість із яких вона бачила й раніше. Там не було вікон, вентиляторів, хоч найменших протягів — нічого, і цілу годину вона просиділа в пекельній задусі, поки доглядачі не привели закутого в кайданки Бо. Його ліве око набрякло, а брова над ним була злегка розпанахана. Конвоїри вийшли, але кайданки з Бо не зняли.

— Зі мною все добре, — сказав він. — Будь ласка, не розказуйте про це Золі та мамі.

— Що сталося?

— Та доглядачі трохи розважилися, розумієте?

— Мені шкода. Подати скаргу?

— Прошу, ні. Стане тільки гірше. Хоча куди вже гірше. Зі мною в камері ще п’ятеро, усі депортовані з Америки. Умови погані, але ми тримаємося. Скарги тільки погіршать становище.

— Про Абду щось чути?

— Ні. Батька так і не бачив. Дуже хвилююсь за нього.

— Тебе вже допитували?

— Так, уранці. Офіцер високого рангу. Віч-на-віч, більше в камері нікого не було. Вважає, що моя сестра заможна американська юристка. Звісно, хочуть грошей. Я намагався пояснити, що вона просто бідна безробітна студентка-юристка, а він не вірить. Назвав мене брехлом. Типу, в них є доказ: Золині гроші, що знайшли в сейфі готелю. Сказав, що то аванс і він хоче іще.

— Скільки?

— Десять тисяч доларів США за батька, вісім тисяч за матір, ще вісім за мене.

— Це просто обурливо! — вигукнула приголомшена Ідіна. — Хабарі тут звична річ, проте не в такому розмірі!

— Адже він вважає, що Зола багачка. Якщо вона приїхала сюди із такими грошима, то, ясна річ, вдома в неї ще більше.

— А що з тими шістьома тисячами, які вони вже забрали?

— Він сказав, що то за саму Золу. Я заперечив, що вона громадянка США і вже зареєструвалася в посольстві, але це не справило на нього враження. Сказав, що заарештує і Золу, і матір, якщо не отримає гроші.

— Це просто нечувано! У мене є впливові друзі в уряді, і я негайно їм зателефоную.

— Не робіть цього, я вас благаю, — скривився і захитав головою Бо. — Мені сказали, що минулого тижня тут уже померли двоє. Усе тільки погіршиться. Час від часу ми чуємо жахливі крики. Знов-таки, якщо ви поскаржитеся, хтозна, що трапиться. — Бо підніс сковані руки до обличчя і незграбно витер зворотом долоні вуста: — У мене є друзі в Штатах, але всі вони прості роботяги, як-от ми, незаможні. Мій брат Сорі живе в Каліфорнії, але він ніколи не вмів заощаджувати, йому самому постійно бракує грошей. Навіть не знаю, кому я можу зателефонувати. Мій начальник, тобто колишній начальник, хороша людина, але не захоче вплутуватися. Ніхто не хоче вплутуватися, коли затримують нелегалів, щоб відіслати назад. Ми чотири місяці перебували в центрі утримання, і в нас обірвалися всі зв’язки із зовнішнім світом. Як тільки друзі дізнаються, що тебе депортують, вони перестають бути друзями. Кожен сам за себе, — він заплющив очі й поморщився, наче від болю. — Мені нема кому зателефонувати. Тож запитайте Золу.

«МЕТС» ВИГРАЛИ ПЕРШІ ДВІ ГРИ на стадіоні «Янкі». Інші дві були в «Сіті-Філд». І знову Марк і Тодд купили найдешевші місця, а самі пішли на верхні ряди лівого сектора, подалі від вболівальників. Як завжди, на гучно розрекламованій третій грі аншлагу не було.

Вони пили пивце й дивилися на поле, ні за кого не вболіваючи — Тодд був фанатом «Оріолс», а Марк топив за «Філліс», — і складали план дій на наступні дні. Зранку вони сядуть на потяг до Вашингтона й зустрінуться з Філом Саррано, який поговорить із прокурором, аби довідатись, який у того настрій.

Тодд саме купував пакетик арахісу, коли задзижчав Марків телефон. То була Зола, яка досі тулилася в занехаяному готелі, перебуваючи в стані невизначеності. Марк або Тодд розмовляли з нею щодня, хоч і помалу. Що в них нового, вони писали електронною поштою, але обережно, не все. Обговорювати тему хабарництва краще було по телефону.

— Справа серйозна, — зауважив Марк, відкладаючи телефон. Він коротко виклав, що вона йому розповіла, закінчивши так:

— Їй потрібно двадцять шість тисяч доларів. У неї є шість тисяч у вашингтонському банку. Тобто треба виділити ще двадцять з рахунку фірми.

Тодд трохи подумав і сказав:

— Рахунок старої фірми значно порідів за ці дні. Купа витрат і катма прибутків.

— Баланс: тридцять одна тисяча, правильно?

— Трохи більше. І як воно тобі — перерахувати двадцять тисяч абикому в Сенегалі?

— Вона хоче, щоб ми переказали їх на трастовий рахунок її адвокатки. Що далі я не знаю, але певен, що Зола все обміркувала.

— А якщо її затримають за давання хабара?

— Не думаю, що там узагалі за таке затримують. Ми не повинні упускати цей шанс.

— Отже, так і зробимо? Ось так просто? Попрощаємось із двадцятьма тисячами баксів, заробленими тяжкою працею —

1 ... 77 78 79 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бар «Когут»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бар «Когут»"