Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 54

-- Марк, яке рішення ти ухвалив? -- Хелена грайливо усміхнулася.

-- Нічого не змінилося, – твердо глянув у вічі шаманці.

-- Не пошкодуєш? Назад переграти вже не вийде, -- наполягала та.

– Ні. Мія та дівчина з якою я хочу розділити долю, – Марк твердо вірить, що в них все вийде. Серце б'ється спокійно. Він впевнений. З нею не зрівняється жодна інша.

– Мія… А ти що думаєш? -- Хелена перевела погляд на дівчину.

-- Я хочу бути з Марком. – Мії здається, що серце вискочить з грудей. Його слова. Це зізнання. Не могла навіть сподіватись. Адже вона покохала його таким який він є. Усі його сторони. Поруч із ним розчиняється наче піщинка у пустелі.

– Діти мої… За щастя треба боротися. Його потрібно зберегти та пронести через роки, -- усміхнулася Хелена. – Я бажаю вам цього. Марк, зараз ти стоїш поруч зі своєю справжньою парою.

– Як? -- дивується Марк. Не може бути. Згадує те дівчисько. Її образ стерся за прожиті роки. Але очі... Обернувся до Мії.

-- Ви у дитинстві зустрілися у відьомському лісі.

-- Те тигреня? Ти так смішно смикався і твій хвіст... – згадає Мія. Так хотіла торкнутись його. А коли Варана напала на нього, думала, що втрачає. Такий розпач був у ті хвилини.

– А що мій хвіст? -- Марк дуже радів... Це неймовірно. Це вона. Дивиться на свою істинну, а вона, як маковий цвіт.

-- Я так хотіла посмикати за нього... Дуже, -- Міє стало прикро, бо хвіст це все, що вона пам'ятала про нього. Вони знайомі з дитинства. Ще тоді доля звела нас, але ми загубилися на довгі роки.

-- Маленька, не хвилюйся, – обійняв її Марк. Не в змозі приховувати поруч з нею своїх почуттів. Він дзвінко сміявся. -- Хвіст тебе дочекався і навіть виріс. Дам тобі посмикати його. І не тільки, – багатозначно посміхнувся Мії. Дає зрозуміти відьмі, що все. Дороги назад не буде. Вона його.

-- Ну тебе, – сміється Мія, вона така щаслива.

Він її. Одна думка про іншу з'їдала дівчину зсередини. А тепер він безмежно її.

-- Це частина того, що відкрили мені духи для Марка. Зараз черга Мії.

-- Хелено ти сповнена сюрпризів сьогодні... -- сказав Марк. Що ця жінка ще приготувала для нас?

-- Я така. Але ж ви мене любите за це? Правда? -- Хелені було смішно. Молоді та недосвідчені. Але їм потрібен був прочухан, інакше Марк довго ще тягнув би та не зізнався у своїх почуттях. -- Мія, що ти знаєш про своїх батьків?

– Ой. Я майже нічого не пам'ятаю. Вони загинули, коли мені було 2 роки, – всі її спогади -- це розповіді сестри. Вона навчилася із цим жити.

-- Дуже цікаво. Дівчинко моя... Ти знаєш, що ти -- наполовину перевертень?

Шок та німа сцена. Ці слова справили ефект бомби, що вибухнула. Як?

-- Хелено це жарт? Тоді дуже оригінальний, – Марк не знав, як реагувати. Він не відчував звіра у Мії. Маленька зараз дивилася розгубленими очима на Хелену.

-- А схоже, що я сміюся?

-- Хелена я не відчуваю звіра в ній! -- починає закипати Марк. Що вона задумала? Спершу розіграла їх, а потім це. Вона переходить межі. Жарт затягнувся. -- Поясни! – загарчав Марк.

Мія здригнулася поряд. Він одразу обійняв її. Кохану всю трясло. Вона не промовила ні слова.

-- Все, що мені відкрили... Дівчинку запечатали. Дуже сильна відьма. Але то була допомога, вона не хотіла нашкодити, -- Хелена дивиться на Мію і серце у неї стискається. -- Мія, підійди до мене, -- але та тільки похитала головою і мічно вчепилася в Марка. Гаразд, шаманка вирішила сама підійти. Сіла поряд з нею. -- Сонечко, тобі допомогли у дитинстві. Від чогось рятували. Мені відомо не все. Поговори з сестрою, можливо, батьки розповіли їй правду.

Марк дивився на Мію, а в неї очі скляні, неживі. Ні, так не піде.

Взяв її обличчя у свої долоні й підняв, аби заглянути в очі.

-- Я з тобою! -- усю свою впевненість Марк вкладає в голос. – Ми у всьому розберемося разом. Віриш мені?

– Та-ак, -- заїкаючись говорить Мія, знайшовши в собі сили вийти зі ступору.

Думки хаотично бігають. Жодного здорового здогаду немає. Як так? Їй брехали все життя. Кому зараз вірити?

Як дивитися в очі сестрі?

А, може, і не сестрі?

Дивиться на Марка, а в його очах стільки занепокоєння. Йому також важко. Він також розгублений, але підтримує Мію. За що доля послала їй цього чудового чоловіка? Обійняла його за шию. Рідний, коханий. Почуття лавиною затопили відьму. Хоче цими обіймами передати як вона вдячна йому. За підтримку. Він гладить дівчину по спині та щось нашіптує тихо на вушко. Мія не могла розібрати слів, але з інтонації зрозуміла, що щось заспокійливе.

– Вам не потрібен обряд. Духи схвалили вашу пару багато років тому... Але це ще не все, -- Хелена виразно подивилася на Марка, той кивнув. – Я лишаю вас. Ця ніч лише для двох.