Книги Українською Мовою » 💛 Любовна фантастика » Підкорись нам, Алекса Адлер 📚 - Українською

Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Підкорись нам" автора Алекса Адлер. Жанр книги: 💛 Любовна фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 130
Перейти на сторінку:
Розділ 33

Я так і не зрозуміла, вони з самого спочатку планували так вчинити, чи тільки через мої слова вирішили взяти мене з собою на цю вечерю?

А тепер ось, сиджу між своїми господарями у приголомшливо красивій сріблясто-блакитній сукні, обвішана коштовностями. Губами беру з рук моїх се-аран шматочки їжі, які вони мені по черзі згодовують. Намагаюся не червоніти, коли А-атон і Са-оір, наче ненароком до мене торкаються і погладжують, де заманеться.

І все це на очах у Сетору, що сидить за столом навпроти.

А дивиться жрець, треба сказати, дуже дивно і подекуди надто пильно. Сумніваюсь, що це через те, як саме мене годують. Я вже засвоїла, що це ніби демонстрація моєї приналежності моїм се-аран і їх турботи про свою се-авін. Звичай, що склався у Високих Домах імперії через необхідність перевіряти їжу на наявність отрут. Незвично, але нічого страшного в цьому немає, якщо відкинути стереотипні упередження. Можна потерпіти. Навіть своєрідне задоволення отримувати. Дбають же.

От тільки я помічаю, як жрець постійно проводжає очима шматочки їжі, які кладуть мені до рота Володарі.

Не знаю, як я досі не подавилася.

Доводиться щосили вдавати, що нічого особливого не відбувається і нічого мене не бентежить.

І посміхатися лише своїм се-аран. Мені нескладно, а їм приємно. А жрець нехай дивиться. Може, я просто для нього надто велика та екзотична дивинка, от і спостерігає.

Розмова за столом нагадує мені гру в шахи між трьома гросмейстерами, коли кожен ретельно зважує свій наступний хід, до найменших нюансів продумуючи кожне слово.

Мова плавно перескакує з однієї теми на іншу, зачіпаючи різні аспекти життя в імперії. Чимала увага приділяється головам Високих Домів та членам Ради, тому хто з ким перебуває в коаліції, а хто навпаки ворогує.

Але, як я й припускала, найбільше чоловіки обговорюють на яких умовах готові співпрацювати один з одним. І навіть мені вже зрозуміло, що Голос Абсолюта в цій ситуації, справді, у значно невигіднішому й уразливому становищі. Тому й зривається часом, демонструючи справжні емоції. Досаду, роздратування, злість... мені часом навіть гіркота чується, коли мова заходить про його батька і ті звинувачення, які той кинув синові в обличчя. Щоправда, Сетору зазвичай дуже швидко бере себе в руки, ховаючись за маскою бездоганної ввічливості.

Взагалі, дивний він жрець. Вогненний, запальніший навіть за Са-оіра. Хитрий, нахабний, і в'їдливий. Жерцем і служителем бога мені його дуже важко уявити.

Хоча, що я насправді знаю про Абсолюта і про те, якого служіння він вимагає від своїх жерців?

Майже нічого, якщо розібратися − більше політикою Дому Просвітлених цікавилася і його складом. А не зайве було б вивчити детальніше. Цікаво ж, чому його головний жрець і Голос Абсолюта мені більше лихого найманця нагадує. Може, це просто сам Сетору такий невідповідний, на перший погляд?

– А що з сьогоднішнім нападом на вашу безцінну се-авін, Володарі? – привертає цей самий жрець мою увагу своїм черговим питанням. − Чи вдалося вже відстежити, хто підіслав вбивцю?

Тут і я вже нашорошую вуха. Мені самій дуже цікаво про це дізнатися. Але навряд чи мої се-аран обговорюватимуть таку інформацію з гостем. Погляд мимоволі спрямовується до червоноволосого ашара, що не залишається непоміченим для нього. І вишнево-чорні очі з цікавістю примружуються.

− Поки що ні, але відстежимо обов'язково, − спокійно відповідає А-атон, перебираючи пасма мого волосся. − Винуватці будуть покарані, до якого б Дому не належали.

− Не сумніваюся. А що за вбивця? Найманець? – бовтаючи вино у келиху, цікавиться жрець, продовжуючи за мною спостерігати.

Отже, йому невідомо, що то був біосинтезоїд? Чи він тільки вдає, що не знає?

І ще більш цікаво, яку відповідь йому дадуть Володарі.

Щоб не здаватися надто зацікавленою, недбало відводжу погляд. Спрямовуючи його на величний краєвид за величезним панорамним вікном. Там на тлі біло-синіх гір сідає місцеве «сонце», зірка, що називається Кюар. І небо просто вражає буянням фарб.

− Можна й так сказати, − невизначено хмикає Са-оір. − До речі, як поживає твоя дорога сестра рія Танатріс?

Це ім'я з його вуст неприємно дряпає щось глибоко всередині мене. Навіщо моєму се-аран питати про цю руду мегеру. А в тому, що вона мегера, я вже не маю жодного сумніву. Вивчила досьє своєї головної суперниці за місце поряд з імператорами. Дуже цікава у неї репутація у колі високородних рій.

І чому це Са-оір раптом заговорив про неї саме зараз, після згадки про напад?

Мабуть, Сетору це питання теж дивує. Його очі насторожено звужуються.

– Моя сестра дуже болісно пережила останні події, особливо арешт батька. Але це минеться, – обережно підбираючи слова, повідомляє він.

− Можливо, їй було б простіше змиритися з ситуацією, якби рія займалася облаштуванням свого особистого життя, а не з'ясуванням подробиць нашого, − з крижаним сарказмом зауважує у відповідь А-атон. − Як голову вашого Дому, попереджаємо, Сетору. Вгамуй, сестру. Інакше її не врятує те, що вона жінка.

– Я вас почув, Володарі, – похмуро вимовляє жрець. Його голос тепер дзвенить сталлю: − Батько завжди був особливо прихильний до Танатріс, як до єдиної законнонародженої дитини. Це призвело до того, що сестра іноді не знає меж у своїх бажаннях. Прошу проявити поблажливість до дурного дівчиська. Я її втихомирю.

Угу. Знаю я, як такі утихомирюються. Вдають, що послухалися, а за спиною далі все по-своєму роблять.

От якби її заміж віддали. За когось, хто не дозволить інтриги проти Владущого Дому плести. Наприклад, за голову Бронзових на-агарів ні-одо Шааріда. З тих відомостей, які я про нього розкопала, коли вивчала членів Ради, у мене склалося враження, що цей змій дуже лояльний до моїх се-аран. А ще він на-агар, отже менталіст, тож руду зможе контролювати, як ніхто інший.

Мабуть не дуже добре бажати для жінки примусового шлюбу. Але вона справді небезпечна, як мені здається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 77 78 79 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Підкорись нам, Алекса Адлер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Підкорись нам, Алекса Адлер"