Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Фауст. Трагедія 📚 - Українською

Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фауст. Трагедія" автора Йоганн Вольфганг Ґете. Жанр книги: 💙 Драматургія / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 117
Перейти на сторінку:
class="v">В'язень же бідний задарма

Руки благально простяга

До стін німої в'язниці.

А її із чужини,

Іздалеку,

Із троянських руїн

Боги вернули сюди

У старий, оздоблений знову

Отчий дім,

Щоб по безмірному

Щастю і горю

Літа дитинячі

Вона знову згадала.

П а н т а л і д а

(провідниця хору)

Покиньте стежку співу сяйно-радісну

І до дверей ви зором обернітеся!

Що бачу, сестри? Це ж до нас вертається

Цариця кроком бистрим і схвильованим!

Що скоїлось, царице? Що могло тобі

В твоїм дому замість вітання вірних слуг

Страшне спіткатися? Та ти й не криєшся —

Відраза на чолі твоїм малюється

І гордий гнів, що з дивуванням бореться.

Г е л е н а

(не зачинивши дверей, збентежено)

Не личить переляк дочці Зевесовій,

І страх рукою знишка не торкне її.

Та жах, що народився в надрах темряви

І з правіку приймає різні постаті,

Мов полум'я з вулкана вогнедишного,

Нарине нагло — потрясе й герою дух.

Так і тепер знаменнями жахливими

Стігійці[219] вхід у дім мені охмарили,

Що від порога рідного, жаданого

Радніша б я втекти, немов нелюбий гість.

Та ні, на світло вийшла я, і далі вже

Мене вам не прогнати, сили темнії!

Я освячу палати, і, очистившись,

Хай прийме вогнище царя з царицею.

П р о в і д н и ц я   Х о р у

Відкрий слугиням шановливим, владарко,

Що там тобі всередині спіткалося?

Г е л е н а

Що бачила я там, і ви побачите,

Коли ще ніч своє потворне кодло те

Не поглинула в надра таємничії.

Та щоб ви знали, я скажу й словами вам:

Гадаючи про свій святий обов'язок,

Вступила я в хором царський, у присінок —

Дивуюся пустельності й мовчазності;

Не чує вухо походу поспішного,

Не бачить око порання поквапного,

Нема ніде ні служниці, ні ключниці,

Щоб привітала приязно прибулицю.

Іду я далі, підійшла до вогнища,

Аж бачу, коло приску недотлілого

Сидить так, ніби жінка, щось, закутавшись, —

Велика, спить-не спить, а мов задумалась.

Недбалу владно я до праці збуджую,

Гадаю, що то ключниця, поставлена

Тут мужем, щоб усьому дому лад вести;

Вона ж сидить, закутавшись, недвигою.

Я погрожаю — руку підвела вона,

Немов мені тікати геть наказує.

Розгнівано від неї одвернулась я,

На сходи йду, що із покою спального

Ведуть до скарбосховища багатого;

Але ж яга з долівки тут зірвалася,

Мені дорогу грізно заступаючи, —

Худа, висока, з дико хмурим поглядом,

Що душу й зір жахає неоміряно.

Та річ моя тут марна, бо словами я

Не вималюю постаті потворної.

Дивіться, йде! І світла не злякалася!

Та наша влада тут, допоки верне цар.

Красоприхильник Феб те ночі твориво

Здоліє геть прогнати чи приборкати.

Ф о р к і а д а   виступає на порозі між одвірками.

Х о р

Всього зазнала я, хоч і юні

Кучері в'ються в мене круг чола;

Жахів немало бачила навіч —

Бою злигóдні, Трої пожар,

Згуби ніч.

Чула я гамір з'юрмлених воїв,

Чула безсмертних грізне гукання,

Чула мідяний Розбрату голос,

Що серед поля гучно лунав,

В мури бив.

Ох, ті мури стояли ще,

А вже полум'я ринуло,

Дім за домом руйнуючи,

Звідусіль налягаючи, —

Потрясло, мов ураган,

Місто, загорнене в морок.

Біжучи крізь вогонь і дим,

Я вбачала крізь заграву

Велетенськії постаті

Олімпійців розгніваних;

Грізно, грізно йшли вони

В палахкотінні жахному.

Я не знаю — бачила

Все те справді я чи мій дух,

Жахом оплутаний, марив лиш.

Тільки знаю, що бачу

Перед собою нині щось

Несказанно жахливе;

Навіть могла б торкнутися

До страхіття руками я —

Та побоююсь лиха.

Котра, скажи, ти

З Форкіса дочок?

Бо добре бачу вже —

Ти з його роду.

Мабуть, одна з Грай[220] хмуровидих,

Що вживають по черзі вдвох

Одне око й один зуб —

Жаховиті почвари!

Як же ти сміла

Поруч з красою

На очі Фебові,

Маро, з'явитись?

Ну що ж, виходь, виходь, як хочеш,

Все ж на огиду не гляне він;

Бо його священний зір

Зроду тіні не бачив.

Нас же, смертних, примушує

Доля зла, невблаганная

Муку тяжкую зносити —

Гірко на мерзощі, всіми зневажені,

Красолюбцям дивитися.

Ти, що стріла зухвало нас,

Слухай гану й прокльонів град,

Слухай лайку й погрози грім

З уст проклинаючих гордих щасливців тих,

Що боги сотворили їх!

Ф о р к і а д а

Старе це слово, та довічна правда в нім,

Що стид з красою не живуть у приязні,

Не ходять поруч стежкою житейською:

Одне із одним ворогують глибоко,

І де вони удвох собі зустрінуться,

То спинами навзаєм обертаються

І різно кроком поспішним розходяться,

Стид — з тугою, краса — з пихою гордою,

Поки обох не вкриє Орку

1 ... 78 79 80 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фауст. Трагедія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фауст. Трагедія"