Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Королева кивнула Аніт – і чи то Йовілі це здалося, чи то цей кивок був і справді дещо холоднішим, ніж навіть звичайна крижана ввічливість її велисності Асторії? Але часу придивлятися не було – вперед вже виступила Акулина. 

Із милою посмішкою вона розповіла про обруч, який знайшла приховиним серед бібліотеки – у маленькій ніші, що відкривалася доторком до фоліанту про історію Сентри. Вітан кивнув їй схвально, і королева тільки провела ельфійку поглядом, коли та повернулася назад до шеренги. Потім учасниці промайнули одна за одною: Вілена з золотими браслетами, та тиха дворянка із сережками, ще якісь дівчата, Селестія, Амелія, одна чаклунка… 

Всього за якісь кільканадцять хвилин Йовіла виявила, що чомусь стоїть найближче від усіх до королеви й Вітана: вона лишилася останньою з тих учасниць, що змогли розгадати загадку і знайти артефакт. Інші п’ять дівиць тулилися позаду неї, не насмілюючись навіть підняти очі ані на артефактора, ані на правительку. 

Йовіла зробила невеликий крок вперед. 

Коли вона мимохідь поглянула у очі артефактора, на мить їй здалося, що троянда у руці потеплішала – як наче вона тримала не квітку, а долоню Вітана, що чомусь стала зеленою, тонкою і шипастою. Але момент швидко пройшов, і ось вже Йовіла стояла перед важким, суворим поглядом королеви. 

 – Доброго дня, – коротко привіталася Йовіла, присідаючи у неглибокому реверансі. Опуститися нижче їй не дозволяла завузька спідниця, і вона тільки сподівалася, що її не засудять за неповагу до королеви. – Мій артефакт – це ця квітка, що має привести мене до прекрасного принца – тобто його високості Еріка, – Йовіла намагалася не пирхнути на словах про прекрасного принца, але тонка усмішка все ж розповзлася на мить її обличчям. Королева, здавалося, не помітила. 

 – Що ж, похвально. Ця загадка була складніша за інші, – повільно і дещо манірно протягла її величність, піднімаючи долоню. Скупим, але водночас невимовно лінивим і владним жестом вона наказала їй підійти ближче – і Йовіла не могла ослухатися. – Подай мені цю квітку, дитя, – сказала вона, і в Йовіли навіть на мить не промайнула думка не робити, що сказано. Вона передала бутон майже автоматично, і Асторія прийняла його двома пальцями, наче тримала не троянду, а якогось на диво огидного плазуна.

 – Не надто пишно, – сказала вона так, наче це була цілковито провина її, Йовіли. Вона ж не змогла стриматися та кинула швидкий погляд спідлоба на Вітана; а той сидів розслаблено і спокійно – як наче і не мав жодного діла до того, як виглядала та нещасна троянда. 

 – Що ж, це ваш дар… 

Королева повернула Йовілі артефакт і та зрозуміла, що настав час повертатися у стрій панянок. Ті все ще стояли, намагаючись непомітно задкувати і ховатися за спинами одна одної. Запала тривала пауза, яку ніхто не наважувався заповнювати, аж поки перед нареченими і королевою нарешті не з’явилася пишна фігура панни Орс. 

 – Нумо, любі мої, чому стоїмо? Негоже затримувати королеву! Що, невже більше ніхто не знайшов свого артефакта? – Пагга Орс витримала солідну мовчанку. – Ох, ну що ж тоді… Думаю, на цьому можна і завершувати. Тоді ви, на жаль, знову вільні, і кожна з вас, що не впоралася із випробуванням, від цієї хвилини вже не є нареченою його високості. 

Позаду Йовіли почулися розчаровані охи і вдихи. Принца на випробуванні не було, і жодну з панянок врятувати своєю прихильністю він не міг. Верениця з п’яти розчарованих дівиць помалу потяглася до виходу із зали. Натомість решта – тринадцять наречених, що лишилися – стояли напівколом перед королевою, і Йовіла з подивом виявила, що якось опинилася в самісінькому центрі цієї шеренги. 

 – Ну а зараз – очікуваний сюрприз! – високим, надривно веселим голосом проказала панна Орс. Вона стояла прямо між дівчатами і королевою – і дивилася на Йовілу. Якби тільки та не знала, у чому справа, то точно би здивувалася – а можливо, і була би налякана. 

 – Так, ти, голубочко, – панна Орс вказала на Йовілу своїм м’ясистим пальцем. – Підійди до мене. 

Йовіла зробила малесенький крок вперед. 

 – Твоя загадка була найскладнішою, але тяжка праця завжди приносить приємні плоди. І окрім цього чудового артефакта, який завжди нагадуватиме вам про принца, ви, панно фон Літтен, сьогодні ввечері станете ще трохи ближче до його високості. Сьогодні він саме вам надасть честь розділити з ним трапезу. І, я думаю, це цілком можна назвати побаченням. 

Йовіла помітила за плечем панни Орс криву посмішку артефактора. 

*** 

Збиралася на побачення із Еріком Йовіла під вильними поглядами чи не всіх наречених. Йовіла не могла би назвати їх злісними – щонайменше, більшість із них; проте заздрість вона чуяла за милю. 

І це була дивна і, правду кажучи, несподівана для неї переміна. Коли вона тільки прибула на відбір і дівиць можна було рахувати десятками, навряд чи би знайшлося би хоча би п’ять, які би справді хотіли би заміж за Еріка. А тепер, коли відбір підходив до кінця, і можливість стати правителькою Сентри ставала все більш реальною, навіть малолітній принц вже не стояв на заваді. 

Акулина вилася біля Йовіли і все пропонувала їй дати свою сукню знову, аби показатися перед його високістю у найкращому світлі, але Йовіла без зайвих сумнівів відмовила. Їй не потрібно було подобатися Еріку – тепер, коли дівчат і справді лишилося небагато, була справжня небезпека впасти йому в око. А ось влаштовувати дипломатичний скандал у плани Йовіли зовсім не входило.