Читати книгу - "Свобода"

— Тобі десь років двадцять п’ять?

— Двадцять сім.

— Років через п’ять твоя думка може змінитися. Жіночий таймер вмикається у віці тридцяти років приблизно. Принаймні такий висновок я зробив, поспілкувавшись із жінками.

— У мене все буде інакше, — не погодилась вона і, щоб підкреслити свою впевненість, ще більше розкрила свої і так круглі очі.

— Діти — це чудово, — раптом заявив Волтер. — Діти завжди були сенсом життя. Людина закохується, розмножується, а потім її діти виростають, закохуються і розмножуються. Саме в цьому і полягає мета життя. У вагітності. У помноженні життя. Але проблема в тому, що помноження життя все ще прекрасне і значуще на рівні окремого індивідуум, але для світу в цілому воно означає лише помноження смерті. І до речі, смерті неприємної. У наступні сто років на нас чекає зникнення половини видів тварин, що існують зараз. Ми стаємо свідками найбільшого масового вимирання з часів (у кращому разі) крейдяного періоду. Спочатку ми отримаємо повне знищення екосистем світу, потім — масові смерті від голоду та/або хвороби та/або вбивства. Те, що все ще залишається «нормальним» на рівні індивідуум, на глобальному рівні стає жахливим і безпрецедентним.

— Це схоже на проблему з Катцом, — сказала Лаліта — чи Річарду так здалося.

— Моі?[114]

— З кошенятами, — уточнила вона. — Кіш-ка-ми[115]. Всі просто обожнюють своїх кошенят і дозволяють їм бігати надворі. Це ж усього лише одна кішка скільки пташок може з’їсти? А щороку в США один мільярд співучих птахів гине в зубах домашніх і диких кішок. Це одна з головних причин зменшення популяції птахів у Північній Америці. Але всім байдуже до цього, бо люди люблять своїх конкретних, єдиних кішок.

— Ніхто не хоче про це думати, — зітхнув Волтер. — Усі просто хочуть жити нормальним життям.

— І ми хочемо, щоб ти допоміг нам примусити людей замислитись, — пояснила Лаліта. — Про перенаселення. У нас не вистачить ресурсів на те, щоб поширювати планування сім’ї та надавати освіту жінкам за кордоном. Ми всього лише група «зелених», яка намагається врятувати один-єдиний вид птахів. Тож що в наших силах зробити? Як нам примусити уряди й неурядові організації у п’ять разів збільшити свої внески до контролю народжуваності?

Катц посміхнувся Волтеру.

— Ти казав їй, що ми це вже обговорювали? Розповів їй про пісні, які хотів примусити мене писати?

— Ні, — похитав головою Волтер. — Але чи пам’ятаєш ти власні слова? Ти казав, що людям байдуже до твоїх пісень, бо ти не знаменитий.

— Ми шукали тебе у «Гуглі», — повідомила йому Лаліта. — І знайшли дуже вражаючий список добре відомих музикантів, які стверджують, що обожнюють тебе й «Травматикс».

— «Травматикс» померли, крихітко. І «Горіховий сюрприз» також.

— Отже, перейдемо до нашої пропозиції, — заявив Волтер. — Скільки б ти зараз не заробляв на будівництві дахів, ми заплатимо тобі в кілька разів більше, і плататимемо стільки часу, скільки ти працюватимеш на нас. Ми думаємо влаштувати такий собі літній фестиваль, присвячений музиці й політиці, можливо, у Західній Вірджинії, і висвітити його в поважних газетах, щоб таким чином підняти інформованість людей щодо питань населення. Усе це має бути націленим на молодих людей, і тільки на них.

— Ми готові рекламувати студентам коледжів можливість проходження у нас практики, рекламувати по всій країні, — продовжила Лаліта. — А також — у Канаді та Латинській Америці. Ми можемо фінансувати від двадцяти до тридцяти практик у межах незалежного фонду Волтера. Але спочатку нам потрібно надати цим практикам дуже крутого вигляду. Так їх подати, щоб усі зрозуміли: це саме те, що найкрутіша молодь має робити влітку.

— Він надає мені велику свободу дій у межах фонду, — додав Волтер. — Достатньо просто присвятити частину літератури блакитному співуну, і я можу робити все, що мені заманеться.

— Але все має відбутися швидко, — зазначила Лаліта. — Молодь уже зараз вирішує, на що витратити вільний час влітку. Ми маємо достукатися до них у найближчі кілька тижнів.

— Як мінімум, нам знадобиться твоє ім’я і твій імідж, — пояснив Волтер, — Якби ти зміг зробити для нас відеосюжет, то було б просто чудово. А якби ти зміг подзвонити Jeff Tweedy, Ben Gibbard, Jack White і знайти кілька людей, які б погодилися виступити на нашому фестивалі безкоштовно чи профінансувати його, хоча б частково, — це було б ідеально.

— Також було б чудово, якби ми могли повідомити потенційним практикантам, що вони працюватимуть безпосередньо з тобою, — розвинула його думку Лаліта.

— Але навіть проста обіцянка мінімального контакту з тобою особисто — це вже прекрасно, — запевнив його Волтер.

— Якби можна було написати на постері щось на кшталт «Приєднайся влітку у Вашингтоні до рок-легенди Річарда Катца», — підхопила Лаліта.

— Ми маємо зробити так, щоб реклама виглядала крутою і діяла, наче вірус, — резюмував Волтер.

Катц, опинившись під їхнім натиском, мав понурий і байдужий вигляд. Волтер і ця дівчина, схоже, просто з глузду з’їхали через надмірно ретельне міркування над кожною складовою огидності цього світу. Вони захопилися цією точкою зору і вмовили одне одного повністю прийняти її як свою. Надули пузир, а той відірвався від реальності й поніс їх геть від неї. Схоже, вони й гадки не мали, що живуть у світі, населення якого складає лише дві особи.

— Не знаю, що й сказати, — промовив він.

— Скажи «так»! — вигукнула Лаліта, не зводячи з нього блискучого погляду.

— Я день чи два буду в Г’юстоні, — повідомив Волтер, — але скину тобі пару повідомлень, і ми можемо повернутися до цієї розмови у вівторок.

— Чи просто скажи «так» зараз, — не відставала Лаліта.

Їх сповнене надії очікування нагадувало нестерпно яскраву лампочку. Катц відвернувся від неї і відповів:

— Я подумаю.

На тротуарі, вже залишивши кафе і прощаючись із дівчиною, він упевнився в тому, що нижче талії фігура в неї теж була гарна, але тепер це, схоже, не мало значення, бо лише посилювало його смуток щодо Волтера. Дівчина їхала до Брукліна, щоб побачитись із подругою з коледжу. Оскільки Катц легко міг сісти на швидкісний потяг і на станції Пенн-стейшн, він пройшовся разом з Волтером до Канал-стрит. Попереду, в сутінках, що з кожною хвилиною густішали, по-дружньому світилися