Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

– Нічого, – сказав хтось, але цей голос заглушив інший, мені знайомий. 

– Хочемо потрапити до авдиторії, – протягнув Мейлі. – А ось що ви тут робите? Це не ваш факультет. 

Я посміхнулася м’яко і простягнула руку до Артея. Той без жодних запитань вклав ключ мені в руку. Дивився він на Мейлі невдоволено, але нічого не говорив. Лорд з моменту чищення коридору сам розв’язав мою дилему щодо його покарання та більше не з’явився на жодній лекції – і я за цим анітрохи не жалкувала. 

– Сьогодні ця зала наша, тож шукайте собі іншої, – відповіла я, наближаючись і вставляючи у щілину ключ. Він піддався зі скрипом, але все ж ввійшов. 

– З чого б це раптом? Це наш факультет, і ми маємо повне право тут бути,  – протягнув він, складаючи руки на грудях і випинаючи підборіддя. На його пальці блиснув сумнозвісний родовий перстень, на що я тільки закотила очі. 

– Але ключ взяли перші ми, – раптово втрутилася Ліна. – І нам також потрібно відпрацьовувати десь чари. 

Мейлі пирхнув, озираючись до своїх посіпак. Ті поспішили також кілька разів манірно пофиркати, також виставляючи напоказ дорогоцінності на пальцях. 

– І що ж ви будете чаклувати? Читати думки один одного? Для цього тренувальна зала не потрібна. 

Я відірвалася від спроб провернути ключ і повернулася до Мейлі усім корпусом. Під моїм поглядом він зовсім трохи знітився, але за мить наїжачився тільки сильніше. 

– Ви дуже помиляєтеся, Мейлі. І тільки демонструєте усім навколо, наскільки мало ви взяли з лекцій, на які ходили. 

На губах студента тріснула посмішка і перетворилася на вищир. Тепер він дивився на мене відверто вороже, і все шукав слів, аби вжалити болючіше. Я дуже сумнівалася в тому, що йому це вдасться. 

– Однаково менталістика не має сенсу. Будь-яке бойове закляття здолає вас за мить. 

Кілька бойових магів за його спиною покивали, а я тільки здійняла брови. 

– Звідки така впевненість, лорде? – протягнула я, потріскуючи хрящами у пальцях.

Мейлі ковтнув слину, але не відступив. 

– Бо це очевидно. І навіть якби менталістика і була годящою, чого б когось могли навчити ви?.. Хоча, я б, можливо, таки у вас повчився – у більш приватних обставинах. 

На його лиці з’явився огидний усміх, а я підтисла губи розчаровано. Що ж, колись це мало статися – насправді, це диво, що до мене ставилися з повагою настільки довго. В якийсь момент удача мала перерватися. 

Я відступила від дверей і стала навпроти Мейлі. 

– Якби ви не були студентом, а я не була викладачкою, лорде, – я поблажливо посміхнулася до нього і побачила, як від цього у хлопця волосся на шиї стало дибки. – я б викликала вас на дуель. Та замість цього я таки дам вам урок, який потрібен вам вже давно. І я сподіваюсь, ви його добре засвоїте. 

Кадик Мейлі опустився вниз, а тоді повернувся на місце. Але за його спиною стояли посіпаки-аристократи, тож він не міг втратити лице. 

– Не думаю, що ви зможете мене чогось навчити. 

Я не стала нічого на це відповідати. Натомість розвернулася до своїх студентів, які прикипіли очима до нового джерела пліток, і дала їм знак відступити. 

– Влаштуємо поєдинок, – дружньо запропонувала я. – Тут і зараз. Я обіцяю використовувати лише і тільки ментальну магію. Ви ж можете робити, що заманеться.