Читати книгу - "Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький"

- Що будемо робити? - запитання Флоренс зависло в повітрі.

Керівний склад Химери зібрався біля фургона. Я стояв поруч із лейтенантом, як безпосередня мета місії. А проблема перед нами була серйозна - невелика армія агресивно налаштованих святош.

Гаррет розповів про численні сліди на тракті. А вислані ще далі розвідники доповіли про ворожий табір, який встав за півдня шляху від нас. Вони перекривали єдиний тракт до Намії. І добре, що ми не поспішали повільно пересуваючись уперед, інакше могли й нарватися на дозорних.

- Прориватися, що ще, - важко зітхнувши, промовив Даг, інші офіцери кивнули. - І про що тільки думає король Калада?

- Про себе рідного, - сплюнувши на землю, крізь зуби процідив незнайомий мені мужик. - Я чув, він уклав союз із Фіреном, і за договором вступає у Священний союз.

- Та ну? - зацікавлено піднявши вуха, вигукнув Даг.

- Так кажуть...

- Заткнулись, - тихо втрутився Гельт, і двоє офіцерів тут же замовкли. - Потім поворкуєте.

Я ж слухав їх, запам'ятовуючи ситуацію в країнах, але думав більше про супротивників. Пожираюче полум'я - ідеальна зброя проти натовпу. Розвідники доповідали про три сотні звичайних бійців, і це не рахуючи жерців, латників і паладинів. Чи зможу я обмежити полум'я? І що найголовніше... вбити їх усіх? Чомусь це питання хвилювало мене набагато більше, ніж інше. Все-таки, я не був бездушним убивцею, адже солдати це теж люди.

- Лазар? - я не помітив, як усі закінчували висловлюватися, поки Шакра не покликав мене. - Що думаєш?

Я важко зітхнув. Вибору немає, яким би монстром не став в очах інших, та я зобов'язаний з'ясувати всю правду. Тим паче, поки я усвідомлюю свої вчинки, завжди можна звернути туди, куди треба.

- Є спосіб, - і щоб не бути багатослівним активував полум'я на кінчиках пальців.

- Звідки у тебе це?! 

Старий буквально відскочив, наставляючи на мене розкриту долоню. Я відразу відчув поставлений щит. А от інші до кінця все не усвідомили, але майже зробили крок назад від мене. Хтось навіть схопився за клинок. Схоже, небезпеку вони відчували від цього заклинання.

Я сумно посміхнувся. Якщо вже зараз це викликає в них такий жах, що буде, коли вони побачать полум'я в дії. І було трохи прикро, що вони так відреагували.

- Шакра, що це? - напружено запитала Флора, дивлячись на полум'я у мене на долоні. Вона єдина не зрушила з місця, але по стислій механічній руці, я розумів, як вона нервує.

- Дотик праху, заборонена магія, - щит маг так і не опустив. Хм, а я його назвав по-іншому. - Поглинає живу силу і продовжує безконтрольно розширюватися, поки нічого не залишиться. Любиме закляття Рейста! Прибери це!

Шакра не витримав, зірвавшись на крик. Я дещо ошелешено прибрав навичку. Якось бурхливо старий реагує. Тим паче, трохи не збігається моє заклинання з його описом.

- Спокійніше, - тихо промовив я, показуючи порожню долоню і, відчуваючи напруженість серед найманців, пояснив. - Це схожа магія, проте не така. Це полум'я підконтрольне і за командою припиняє розширюватися. Його можна легко зупинити слабким магічним щитом.

Мої слова трохи заспокоїли людей. Маг усе ж прибрав щит, але дивився якось... насторожено? Я так і не зрозумів, цього погляду.

- Звідки в тебе… це?

- Поки летів через прокол простору, познайомився з місцевими аборигенами, вони і навчили.

Почувши це, Шакра вилаявся, да так брудно, що люди боялися слово вставити. І судячи з обривків його слів, я отримав в свої руки те, що не повинен мати жоден смертний. Глибоко вдихнувши, маг запитав:

- І ти пропонуєш це використовувати на солдатах?

Я нахмурившись, кивнув. Мені не подобалась ідея вбивати стількох людей, проте якщо іншого виходу немає, готовий піти на це. Про що я прямо сказав найманцям.

- Ти точно можеш контролювати полум'я? - Даг дивився на мої руки, утім, хоча б не тримаючись за клинок.

- Хочеш перевіримо? - дещо роздратовано вирвалося в мене. Дістали вже.

- Не сваріться. Нам просто потрібно бути впевненими в діях, - втрутилася Флоренс. Я важко видихнув. - І ти сам готовий до цього?

- Нехай загін відпочиває, мені потрібно буде подивитися на табір священиків, - я ще сумнівався в рішенні. Тим паче реакція оточуючих говорила про те, як вони поставляться до мене в майбутньому. - Після розвідки, складемо більш детальний план.

- Підійде. Гаррет і Гельт підуть з тобою. 

На тому й вирішили, я попрямував до ворогів, а Флора готувала тимчасовий табір. Рухалися швидко, тіньовик, так взагалі зник. Як я зрозумів, їхні здібності зав'язані на магії темряви та підпросторі. Відчувалася спорідненість із моїми навичками. Мені здавалося, що ще треба поспостерігати за їх способом переміщення і я зможу зрозуміти хоча б принцип дії закляття.

Гельт біг поруч, його обличчя абсолютно нічого не виражало. Не знаю, що з цим хлопцем, але найманці слухаються його беззаперечно. Та й Флора до нього прислухається. І якщо я міг зрозуміти силу Шакри, то цього мужика не міг збагнути. Магічної сили немає, якихось бойових навичок, я ще не бачив. Єдине, що мене зупиняло від глупих питань – в дії я за ним не дивився. Але знаючи, які непрості намійці, відчуваю мене чекає сюрприз.