Читати книгу - "Випадковий наречений, Аніта Русанова"

Макс

Розмова зі Святом дала мені чітко зрозуміти, що друг реально влип. Ніколи не бачив його таким розгубленим. Він завжди знав що робити. А тут в його очах читалось повне не розуміння. Він закохався, по справжньому. Хоч сам в це ніколи не вірив, але зараз він усвідомив, що крім Іри, йому нікого не треба. Як сказав Свят «нагулявся, з нею хочу нарешті осісти і відчути справжнє сімейне щастя». А я тільки радий за нього. Хоч і був бабієм, але він теж заслуговує на просте щастя. Поруч з Ірою він аж світиться, його очі блищать. Він захоплюється нею. Тепер я розумію як виглядаю поруч з Настею. Як закоханий підліток. Лиш слинок не вистачає для точності. Хоч і раніше я був трохи проти, щоб Свят з Ірою були разом, та тепер я буду тим, хто їх підштовхне один до одного. І думаю Настя мені в цьому допоможе. Вона теж помітила, що Іра змінилась. Хоч якби там вона себе не поводила, і не намагалася запевнити нас в тому що їй байдуже на стосунки і Свята, в її очах теж можна було побачити захоплення. Думаю кілька днів в Америці підуть на користь Ірі. Та і Настя з Яною допоможуть. А по приїзду, Свят почне діяти. Такого рішучого Свята я бачив вперше. І мені це подобається. Своє щастя потрібно вигризати. Я сам в цьому переконуюсь. 

Впавши втомлений на ліжко, написав Насті.

"Свят буде діяти. Він налаштований рішуче!". За кілька хвилин телефон мигнув вхідним повідомленням.

"З Ірою я теж поговорила. Вона не проти, просто боїться, що він може зрадити". Написала Настя. Я розумію стурбованість Іри. Вдруге на ті ж граблі вона схоче ступати. Але якщо ми їм допоможемо пізнати один одного, з цього може щось вийти. Аби тільки вони не впиралися своїм почуттям.

"Все буде добре. Ти знаєш Свята, на таке він не піде. Він занадто чесний навіть перед собою" Написав у відповідь.

"Згодна. Їм треба допомогти. Підштовхнути один до одного. Бо зараз вони виглядають, як два барани, які вперлися в ворота, і крім них нічого не бачать" Написала Настя, на що я посміхнувся. Про баранів вона влучно написала. Обидва вперті до неможливості. Але нічого. Заради один одного в цьому вони можуть змінитись, або ж дійти компромісу. 

" Допоможемо. Інакше для чого тоді потрібні друзі".

"Саме так. Доречі, Яна прилетіла. Іра її геть не впізнала. Було смішно, як Іра намагалась згадати. А потім висіла на шиї в Яни)"

"То ви там як?"

"Провели Яні екскурсію містом, зараз прийшли до клубу" 

"Не напивайтесь тільки. Цього разу ми зі Святом вам не зможемо викликати таксі)"

"Домовились. Ми трошки відпочинемо і в готель"

"Добре. Гарно відпочити! Цілую"

"Цілую" Написала Настя, і сон остаточно заволодів мною. Бо прийшов додому я вже вранці, і майже добу не спав. 

***

Прокинувся я вже під вечір. Випив каву і поїхав в лікарню. Маму обіцяли потримати там кілька днів, поки не здасть всі аналізи і не прийде обстеження. Михайло Іванович слідкує за всім. Схоже мама йому подобається. Та й не дивно. Вона в нас гарна жінка, доглянута, і виглядає значно молодше за свої роки. Хоч і смерть тата підкосила її, і кілька років вона приходила до тями, та все ж оговталась, і стала ще кращою версією себе. А як з'явилась Стефа взагалі сказала, що має виглядати приголомшливо, бо хоче хача б за зовнішністю бути молодою бабусею. Дивно, що Михайло Іванович не проявлявся всі ці роки. Все ж знав, що мама самотня, міг би якось позалицятись до неї. Може мама б одразу і не відповіла взаємністю, але точно була б рада, якби в неї з'явилась підтримка, окрім нас з братом і Яною. Та в будь якому випадку, я бажаю мамі тільки щастя. А зараз я її саме такою бачу. Її очі світяться як маленькі ліхтарики, а посмішка така справжня і щира, що хочеться, аби це продовжувалось вічно. Роки страждань, і вона знову щиро посміхається, і не нам з братом, чи Яні, чи маленькій Стефі. А чоловіку, який може зробити її щасливою. Я дуже на це сподіваюсь. 

- Михайле Івановичу, можна вас на кілька слів? - Запитав у чоловіка, який сидів біля мами.

- Так, звичайно. - Сказав і встав зі стільця. Пройшов повз мене, відкрив двері палати і зник за ними. Я ж послідував прикладу і теж вийшов в коридор, зачиняючи за собою двері.

- Михайле Івановичу, думаю ви розумієте, для чого я вас сюди покликав. - Почав я.

- Здогадуюсь. - Сказав він і посміхнувся. - Про маму?

- Так. Вперше за цей довгий час після смерті тата я бачу її щасливою. Поруч з вами вона світиться, молодшає на очах. Попрошу лиш одного. Якщо вона вам дійсно дорога - не зробіть їй боляче.

- Заради тієї посмішки і тих очей, якими вона на мене дивиться, я готовий на все і навіть більше. Я її не ображу. Не хвилюйся, Максе. Я зроблю все, щоб вона була щасливою зі мною. І, доречі, називай мене просто Михайло.

- Добре, Михайле, якщо вам так буде зручно. - Погодився я. - І ще, одне питання. Можна?

- Давай.

- Чому ви стільки років нічого не робили? Ви ж знали, що мама сама, і їй потрібна підтримка.

- Я був дурнем. Думав, що від моєї підтримки їй ні холодно ні гаряче. Тим паче у неї такі чудові сини. Боявся, що для мене місця не буде. Але час від часу я їй дзвонив, і ми говорили. Про все і ні про що. Я цікавився вами, казав, що якщо вам треба допомога, то щоб неодмінно звертались до мене. - Сказав він, переводячи подих. - І.. Не знаю як сказати.. Загалом я вкурсі про тебе і твою дівчину. А ще про колишню. Вибач, може я лізу не свої справи, але хотів би дати тобі пораду. Єдине про що я жалкую - це втрачений час. Не повторюй моїх помилок. Проясни все зі своєю Настею. Судячи з того, що мені розказала Оля, вона хороша дівчинка. Не втрать її. Розкажи все так як є. Вона зрозуміє. І якщо дійсно кохає, то не відпустить тебе.

- Дякую, вам Михайле. Правда. Мені давно не вистачало чоловічої поради. Сподіваюсь ви будете щасливі з мамою. Бережіть її. - Сказав я, і попрямував на вихід з лікарні.

Хоч я і справді не просив поради, проте Михайло все сказав правильно. Я вдячний долі, що він трапився нам на шляху. Можливо було би правильніше, якби він з'явився трохи раніше, але час назад не повернути. І зараз розумію, що він зустрівся нам у правильний час. Тоді, коли я потребував допомоги з чоловічої сторони. І він правий, я маю порозумітися з Настею, і закінчити ці ігри в фальшивого нареченого.