Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

Місто Менку ше-Кеварра не сподобалося. Воно було надто пусте. Усі такі спокійні. Ніхто не кидає напружених поглядів на небо, де може будь-якої миті з'явитися темна смуга, що повільно розпливається, з якої в результаті вивалиться демон. Менк такі смуги вже бачив. І чудово розумів, що без гарпунщиків і магів з тим, що з них з'являлося, справитися було б практично неможливо.

А ще він бачив, як якийсь надмірно розумний демон просто розчавив масою частину гарпунів разом із обслугою, тоді як інша частина продовжувала в нього стріляти.

А тут ніби нічого подібного не було і статися не могло. Наче городяни самі повірили у чутки про свій особливий захист, який навіть кращий, ніж у столиці.

— Маячня, — пробурмотів чоловік і похмуро глянув на молоду жінку, що йшла повз нього. Усміхнену таку, аж захотілося сказати їй гидоту. Але гидоти ше-Кеварра вирішив зберегти тутешнім правителям і викрадачам дочок.

Камену моряки з «Смугастого равлика» бачили в затрапезній харчевні, що недалеко від порту. За їхніми словами, харчевня перебуває недалеко від порту. Але чи то моряцьке «недалеко» надто вже відрізнялося від звичного Менку, чи господарі харчевні поміняли вивіску з котлом, що запам'ятовується, і голою дівчиною, що виглядає з нього, на щось інше, а знайти харчевню не вийшло.

Ше-Кеварра вилаявся, злякавши кішку, що підкрадалася до горобців, котрі купалися в пилюці. Озирнувся. І вирішив, що треба йти до палацу прима та вимагати допомоги. Хоча в кого там вимагати, якщо подумати? Титул і землі отримало дівчисько, на вигляд взагалі дурепа, бачив її Менк на святі наречених. Її чоловік все життя носився морями і навряд чи знає щось про те, як слід керувати землями та людьми, незвичними до дисципліни. Нічні вовки теж навряд чи розуміються на економіці, оподаткуванні та законах, що не стосуються імператора та інших вищих.

— Ну, хоч піратів розігнали, — промимрив ше-Кеварра, озирнувся і рішуче пішов до сходів. Бо якщо він хоч щось розумів у примах та їхніх палацах, то безглузда споруда, оточена кам'яною стіною, палац і є. Більшість примів будували таке щось, віддалено схоже на фортецю. Наче воно реально могло чимось допомогти, виявись у противників маги сильніше, ніж вони були у захисників цієї споруди.

Похитавши головою і кивнувши на підтримку своїх думок, ше-Кеварра став підніматися сходами.

Неспішно і з почуттям власної гідності.

А куди поспішати? Навіть кілька годин у долі доньки навряд чи щось змінять. Тим більше, бачили її в якійсь дивній компанії. Три дівчини. Дві начебто нічні вовчиці, а одна точно маг, бо вигнала з харчівні дим, випущений моряками з курильних трубок, лише змахнувши рукою.

— Ну, хоч не веселі дівчата, — похмуро пробурмотів ше-Кеварра.

Палац його не розчарував. Поблизу він виглядав навіть більш безглуздо, ніж здалеку. Стіна в три людські зрости, до якої прибудовані оглядові вежі. Масивні ворота, зараз відчинені, на варті яких стоять підозрілі молодики і якраз намагаються щось довести божевільному на вигляд дідові. Башточки по обидва боки воріт, схоже, нещодавно перебудовані або відбудовані заново, якщо вірити чуткам про дивну битву з флотом Золотих Туманів і драконом. У цих чутках якраз і говорилося, що дракон розламав ворота та частину стіни біля них. Якщо це правда, то вежі б точно не встояли.

За стіною видніється дах великого будинку та ще кількох веж. Одна з них взагалі досить висока, ймовірно, колись використовувалася як маяк. Дах, до речі, звичайний, критий рудою черепицею. Крім черепиці на цьому даху кілька димарів, флюгерів і якась дивна споруда, схоже, з металу, що нагадує квітку, що напіврозпустилася.

— Якась магічна погань, мабуть, — промимрив ше-Кеварра. Постояв на вершині сходів, милуючись морем і чекаючи, поки спровадять діда, бо сперечатися з ним за увагу вартових воріт зовсім не хотілося. Коли ж дід, нарешті, пішов, отримавши від одного із вартових кілька монет, стурбований за долю дочки тато зробив величне обличчя і неквапливо пішов далі.

На вартових, щоправда, величність його обличчя особливого враження не справила. Вони дивилися із сумнівом, як на якогось шахрая, який надумав видавати себе за посланця з сусіднього архіпелагу.

Ше-Кеварра, нагадавши собі, що навряд чи його здатні впізнати якісь вартові, котрі жодного разу в житті його не бачили, терпляче представився і зажадав аудієнції у елани со-Ялата. І про те, що в нього справа особливої ​​ваги повідомив. А вартові переглянулися, після чого один із них розвернувся і кудись пішов. А решта досить чемно попросили почекати, бо вони самостійно не мають права вирішувати кого впускати, а кого ні.

Ше-Кеварра вдав, що його це не образило і знову почав милуватися морем.

У гості до со-Ялата, як не дивно, ніхто, крім нього, не прагнув. У ворота взагалі ніхто не намагався ввійти. Мабуть, для своїх був інший вхід, який лише цих своїх і пропускав. І був не на очах у охочих напасти на палац, які якраз прибули до порту.

— Хм, — задумливо промовив ше-Кеварра. Схоже, предки того дівча щось у будівництві фортець розуміли. І, можливо, тут навіть потаємні ходи є, які було б дуже цікаво вивчити. Ше-Кеварра любив давнину. І не важливо, яка вона на вигляд. Жаль тільки, що потайні ходи не можна вирізати з каменю і відвезти додому. Це була б точно перлина колекції.

Поки стурбований батько міркував про можливість скопіювати ці ходи і відтворити у зменшеному вигляді всередині якогось напівпрозорого матеріалу, вартовий, який ходив за дозволом, повернувся. Причому не один, а у супроводі двох магів. Одного з сивиною і явно досвідченого, а другого надто юного, швидше за все, учня.

Ше-Кеварра знову представився і сказав, навіщо прибув. Маги теж представилися. Того, що старший, звали Юшен. Молодого — Керай і це ім'я дуже пасувало до його варварської смаглявої та чорноокої зовнішності. І на розповідь про вкрадену дочку цей Керай відреагував дивно — глузливо посміхнувся, але одразу ж усмішку придушив.