Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дівчина у павутинні 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дівчина у павутинні" автора Давид Лагеркранц. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 122
Перейти на сторінку:
хлопчика, чи то ні. Причиною була жінка, що виникла нізвідки й відборонила Авґуста Балдера. Кіра нетямилася через неї.

Коли Ян почав її описувати, — усе, що встиг запримітити, — Кіра буквально засипала його питаннями. Хай там як він відповідав, вона все одно шаленіла й кричала, що вони мусили вбити її і що вони телепні й нездари. Ні Ян, ні Юрій не могли зрозуміти її бурхливої реакції: нікому з них раніше не доводилося чути, щоб Кіра так репетувала.

З другого боку, вони взагалі мало що знали про Кіру. Ян Голцер ніколи не забуде вечора, проведеного з нею в люксовому номері готелю «Анґлетер» у Копенгаґені. Тоді вони любилися три чи чотири рази, а потім лежали в ліжку, пили шампанське й уже не вперше розмовляли про його війни та вбивства. Він погладив її по плечу та руці й виявив на її зап’ястку трійчастий шрам.

— Звідки це в тебе, моя красуне? — запитав Ян, діставши у відповідь нищівний погляд, сповнений ненависті.

Після того йому жодного разу не дозволили з нею переспати. Він сприймав це як кару за питання. Кіра дбала про них і давала їм купу грошей. Але ні він, ні Юрій, ні хто інший з їхнього оточення не мали права питати про її минуле. Це було одне з неписаних правил, і нікому з них навіть на думку не спадало робити це знову. Вона була їхня добродійниця, з усіма плюсами й мінусами, одначе плюсів вони бачили більше, і тому їм доводилося потурати її примхам і жити в постійній непевності — буде вона з ними ласкавою чи холодною, а чи, може, навіть дасть добрячого ляпаса.

Юрій закрив ноутбук і надпив зі свого келиха. Вони обидва намагалися не вживати алкоголю, щоб Кіра не використала це проти них. Але втриматися було майже неможливо. Розчарування й адреналін підштовхнули їх до пиття. Ян нервово вистукував пальцями по телефону.

— Ольга тобі не повірила? — запитав Юрій.

— Жодному слову. Невдовзі вона, мабуть, побачить у всіх газетах дитячий малюнок з моїм зображенням.

— Я не дуже вірю в той малюнок. Здається мені, це головно бажання поліціантів видати бажане за дійсне.

— То ми намагаємось убити дитину без причини?

— Мене б це не здивувало. Чи не час би вже Кірі приїхати?

— Ось-ось може з’явитися.

— Як думаєш, хто то був?

— Ти про кого?

— Про ту дівку, що з’явилася нізвідки.

— І гадки не маю, — відповів Ян. — Не впевнений, що й Кіра це знає. Вона скоріше схвильована чимось іншим.

— Підозрюю, нам доведеться вбити їх обох.

— Боюся, на цьому справа не скінчиться.

Авґуст почувався недобре — це не викликало жодного сумніву. На шиї в нього палали червоні плями, кулаки були стиснуті. Лісбет Саландер, сидячи поруч з ним за круглим кухонним столом на Інґаре й працюючи над своїм шифром, злякалася, що в нього от-от може статися якийсь напад. Але Авґуст лише схопив паличку чорної крейди.

Тієї самої миті порив вітру затрусив великими шибками навпроти них, і хлопчик, завагавшись, почав водити лівою рукою по столу. А потім він почав малювати: лінію там, лінію тут і кілька маленьких кіл. «Гудзики», — подумала Лісбет. Потім на папері з’явилася рука, деталі підборіддя й розстебнута на грудях сорочка. Усе відбувалося швидко, і помалу спина й плечі хлопчика розслабилися, немов болючий пухир лопнув і рана почала загоюватись.

Його очі випромінювали страдницьке світло, і подеколи він аж здригався. Проте щось усередині в хлопчика таки відпустило. Він узяв іншу паличку крейди й заходився малювати дубову підлогу, а на ній — розкидані шматочки пазла, які, можливо, мали скластись у розкішне нічне місто з безліччю вогнів. Та вже тоді було зрозуміло, що цей малюнок не буде добрим.

З’ясувалося, що рука й розстебнута на грудях сорочка належать здоровому чоловікові з випнутим животом. Він стояв, зігнувшись, мов складаний ніж, і бив маленьку фігурку на підлозі — людину, якої не було на малюнку з тієї простої причини, що вона спостерігала за всім і сама ж приймала удари. Сцена, без сумніву, була огидна.

Однак до вбивства вона, здається, не стосувалася, хоч теж викривала злочинця. У самісінькому центрі малюнка проступало розлючене спітніле обличчя, в якому була вловлена кожна глибока зморшка. Саландер упізнала його, дарма що не дуже часто дивилася телевізор чи ходила в кіно. Але вона зрозуміла, що то актор Лассе Вестман — чоловік Авґустової матері. Лісбет нахилилася до хлопчика і зі священним гнівом, що змушував її тремтіти, промовила:

— Ми ніколи більше не дозволимо йому таке чинити! Ніколи!

Розділ 21

23 листопада

Побачивши, як довготелеса постать командера Джонні Інґрема наближається до Нідгемового робочого стола, Алона Касалес відразу зрозуміла: тут щось не так. Його нерішучість свідчила про те, що новини були погані.

Джонні завжди встромляв ножа в спину з єхидною посмішкою на обличчі, але з Едом-Архімедом усе було інакше. Навіть найвище керівництво побоювалось Нідгема: він нацьковував усіх собак на того, хто насмілювався вступати з ним у суперечку. Джонні не любив скандалів і ще більше не терпів приниження, та саме це чекатиме на нього, якщо він заведе з Едом сварку. Отож Джонні мусив скидатися на здутий м’яч.

Нідгем був зухвалий і запальний, тоді як Інґрема всі вважали за рафінованого аристократика з довгими ногами й показними манерами. Джонні був значний можновладець і мав величезний вплив у всіх колах — і у Вашингтоні, і в бізнесовому світі. В ієрархії керівництва чоловік стояв відразу за шефом АНБ Чарлзом О’Коннором. Він часто всміхався й неперевершено роздавав компліменти, проте його усмішка ніколи не досягала очей. Його боялись, як нікого іншого.

Інґрем мав важелі впливу на людей і, між іншим, відповідав за моніторинг стратегічних технологій, або, висловлюючись цинічніше, за промислове шпигунство, тобто за той підрозділ АНБ, який в умовах глобальної конкуренції допомагає промисловості США утримувати лідерство на світовому ринку ультрасучасних технологій.

Однак тепер, стоячи перед Едом у своєму дорогому костюмі, Джонні, здавалось, увесь зіщулився. Навіть сидячи за тридцять метрів від них, Алона достеменно знала, що зараз станеться: Ед от-от вибухне. Його бліде змучене обличчя почало червоніти. Раптом схопившись на ноги, з перекошеною спиною й випнутим пузом, він лютим голосом загорланив:

— Ти підлий вилупок!

Ніхто, крім Еда, не наважився б назвати Джонні Інґрема підлим вилупком. Саме за це Алона й любила його.

Авґуст почав новий малюнок.

Малий швидко провів кілька ліній. Він тиснув на папір так сильно, що кінчик палички чорної крейди розкришився. Як

1 ... 78 79 80 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у павутинні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчина у павутинні"