Читати книгу - "Нетопир"

— Харрі Ховлі, де ти?

— Швидше, сер. Будь ласка, сер.

— Харрі, не перетворюй це на особисту помсту, це…

— Жаркенько сьогодні, сер. Ви мені допоможете чи ні?

Харрі почув, як Маккормак важко зітхнув.

— Гаразд. Зараз подзвоню.

Притримуючи двері ногою, Харрі стояв у дверному прогоні, широко розставивши ноги і тримаючи пістолет обома руками. Він чекав телефонного писку. Час перетворився на краплину, що звисає з листка, і ніяк не може впасти. Можливо, минуло дві секунди. Ні звуку.

«Його тут немає», — подумав Харрі.

Три речі сталися відразу.

Перша — Маккормак сказав:

— Він відімкнув…

Друга — Харрі зрозумів, що стоїть у дверному прогоні живою мішенню.

Третя — чорний світ для Харрі розсипався зірками й червоними крапками.

Харрі дещо пам’ятав з того, що йому дорогою в Німбін Ендрю розповідав про бокс. Наприклад, що професійний боксер може хуком послати новачка в нокаут. Рух стегна — і в удар вкладається вага всього торсу. Від такого сильного удару мозок миттєво відключається. Аперкот, націлений точно в підборіддя, відриває тебе від підлоги, кидаючи в обійми Морфея. Зі стовідсотковою гарантією. Мало шансів устояти й проти добрячого прямого удару правою. І найголовніше: якщо ти не бачиш, куди націлено удар, тіло не встигає зреагувати й ухилитися. Невеликий рух головою — й ефект від удару буде вже не той. Адже боксери дуже рідко опиняються в нокауті від ударів, траєкторію яких бачать.

Тому єдиним поясненням, чому Харрі не знепритомнів, було те, що нападаючий стояв ліворуч від нього. Оскільки Харрі стояв у дверному прогоні, удар не міг бути спрямований у скроню (чого, якщо вірити Ендрю, вистачило б з гаком). А що Харрі тримав прямо перед собою витягнуті руки з пістолетом, то добрий хук або аперкот теж не годився. Так само як і прямий удар правою, інакше довелося б стати просто під дуло. Залишався тільки прямий удар лівою — який Ендрю зневажливо охарактеризував як «бабський, що швидше дратує або, в кращому разі, вимотує противника, у вуличній бійці непридатний». Можливо, Ендрю й мав рацію, та від цього удару Харрі відлетів на кілька кроків назад, ударився попереком об перила і ледь не загримів униз.

Розплющивши очі, він зрозумів, що все ще стоїть на ногах, і побачив в іншому кінці кімнати відчинені двері, через які напевно втік Тувумба. І ще він почув гуркіт: то котився сталевими східцями його пістолет. Харрі вирішив спочатку дістати зброю. Зі швидкістю самовбивці, що прагне неодмінно зламати собі шию, він стрімголов кинувся вниз крутими сходами, обдерши собі руку й коліна. Пістолет балансував на краю сходинки, готовий звалитися в двадцятиметрову шахту. Харрі підвівся на карачки, відкашлявся, з досадою констатувававши, що втратив ще один зуб у цій клятій Австралії.

Він насилу звівся на ноги і ледве не знепритомнів.

— Харрі! — крикнув хтось йому в вухо.

Він почув, як десь унизу прочинилися двері. Швидкі кроки, від яких задвигтіли сходи. Харрі націлився на найближчі двері, відпустив перила, втрапив, побіг далі, намагаючись не спіткнутися і не впасти, націлюючись у двері в іншому кінці кімнати. Майже поцілив, заточуюючись, вибіг у морок, відчуваючи, що вивихнув плече.

— Тувумбо! — крикнув він наздогін вітру.

Озирнувся. Прямо перед ним було місто, позаду — міст Пірмонт. Він стояв на даху акваріума, тримаючись за верх пожежної драбини, щоб не впасти під ударами вітру. Затока була збита на білу піну, в повітрі відчувався запах морської води. Просто під собою він побачив чорну фігуру, що спускалася пожежною драбиною. Чоловік зупинився, поглянув довкола. Праворуч від нього була поліцейська машина з «мигалкою». Попереду, за огорожею, здіймалися два резервуари Сіднейського акваріума.

— Тувумбо! — заревів Харрі, намагаючись підняти пістолет.

Плече не слухалося, і Харрі завив з болю й люті. Чоловік добіг до огорожі й почав перелазити через неї. Тепер Харрі зрозумів: Тувумба хоче пробігти над резервуаром, а потім проплисти невелику відстань до пристані на іншому боці. Там за лічені секунди можна загубитися в місті. Харрі скоріше впав, ніж спустився пожежною драбиною, люто накинувся на огорожу, ніби намагався її вирвати. Сяк-так, працюючи однією рукою, видерся нагору і гепнув на цемент.

— Харрі, відгукнись!

Вирвавши мікрофон з вуха, він кинувся до критого резервуару. Двері відчинені. Він забіг досередини і впав на коліна. Перед ним під склепінням даху купалася в світлі, що падало з-під стелі, частина Сіднейської бухти. Над резервуаром тягся вузький місток, яким біг Тувумба в чорному светрі з високим коміром і чорних штанях. Він біг легко й граційно, наскільки це дозволяв вузький і хисткий місток.

— Тувумбо! — втретє крикнув Харрі. — Це Харрі! Я стріляю.

Він упав — не тому, що не міг триматися на ногах, а тому, що не міг підняти руку. Зловив на мушку чорну фігуру й спустив курок.

Перша куля впала у воду просто перед Тувумбою, який біг далі, високо піднімаючи коліна і не згинаючи лікті. Харрі взяв трохи вище. Сплеск відразу за Тувумбою. Тепер до мети майже сто метрів. У голові Харрі сяйнула безглузда думка: це як в екернському тирі — вогні під стелею, гучна луна, нервовий пульс у вказівному пальці й глибока зосередженість — як під час медитації.

Як в екернському тирі, подумав Харрі, стріляючи втретє.

Тувумба впав.

Пізніше, у свідченнях, Харрі писав, що ймовірно поцілив Тувумбі в ліве стегно і навряд щоб рана виявилася смертельною. Та це було тільки припущення — хіба ж знаєш, куди поцілиш зі ста метрів, стріляючи з табельного пістолета. Харрі міг сказати що завгодно, і ніхто не зміг би цього спростувати, адже не залишилося навіть трупа для розтину.

Тувумба лежав, звісивши у воду ліву руку й ногу, і кричав. Харрі побіг по містку, заледве пересилюючи запаморочення й нудоту. Все перед очима зливалося: вода, світло під стелею, місток, який тепер почав розгойдуватися під ним назад і вперед. Харрі біг, а в голові зринали слова Ендрю: «Любов — більша таїна, ніж смерть». І він пригадав легенду.

Кров била в скроні, і Харрі був юним воїном Валлою, а Тувумба — змієм Буббуром, що вбив його кохану Мууру. І тепер Буббура треба вбити. Заради кохання.

Пізніше, у свідченнях, Маккормак говорив, що не зрозумів слів, які Харрі Ховлі гукав у мікрофон після пострілів.

— Ми тільки чули, що він щось кричить — можливо, рідною мовою.

І сам Харрі не міг сказати, що тоді вигукував.

Він мчав мостом. Це була гонитва життя і