Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

— Сідайте, будь ласка! — Галина показала на крісло.

— Дякую… — він сів. — Ніколи раніше не бував у вашого дядька. Дуже милий будиночок.

— А ми починаємо інакше думати, — мовила Галина. — Наше перебування тут аж надто урізноманітнилось. І зовсім не такий він милий.

— Маєте на увазі пригоду з моторкою і розмову з Ясінською?

— Вам і про це відомо?

— Я міг би сказати, що містечко наше дуже маленьке і всі про все довідуються. Але це було б неправда. Лікарка сама сказала.

— І якої ви про це думки? — запитав Мрочек.

— Ще нічого певного сказати не можу. Але як би там не було, жалкую, що Ясінська не сповістила мене відразу ж про результати розтину. Ну, а вам вдячний, що схилили її бути зі мною щирою.

— Мені здалося, що я зобов'язаний вчинити саме так. Не знаю тутешніх обставин, проте…

— Розумію вас. Очевидно, ви вже уявляєте собі справу так, що перед слідством постають дві версії: самогубство або вбивство. Нещасний випадок, мабуть, виключається. Все, отже, набуває значно більшої ваги, ніж здавалося нам уранці, коли… гм… сталася пригода з моторкою.

Підтакнули без слів.

— Тому хотів би я, щоб ви відповіли якомога докладніше на кілька запитань. — Він підвівся й заходив по кімнаті, потім сперся на стіну й поглянув на Мрочека. — Чи не пригадуєте ви точно, коли Гольдштейн подзвонив вам, сповіщаючи про смерть дядька?

— Подзвонив? — перепитав Мрочек. — Ні. У нас нема телефону.

— Вибачте. Тоді о котрій годині ви отримали телеграму?

— О… о… — Мрочек повернувся до дружини. — Ти ж її приймала, бо мене не було вдома.

— Ви були на роботі, еге ж?

— Ні, мав вихідний. Я ще з суботи поїхав на рибалку.

— А дружина відразу ж вас знайшла?

— Ні, — відповіла Галина. — Я не знала, де він. Та й не шукала, бо знала, що ввечері повернеться. Тадеуш завжди їздить машиною і часто залишається ночувати, як знайде гарне місце для лову.

— Ви були з друзями чи знайомими, так?

— Ні… — Мрочек усміхнувся. — Належу до рибалок-одиночок. Не зношу балачок і не випиваю в честь спійманої форельки.

— Але ж ви десь ночували? В якомусь готелі?

— Ні. Взяв з собою ковдру, їжу. Ніч стояла гарна, переспав у машині. Так навіть зручніше: прокинувсь — і за вудку.

— І нікого не зустрічали?

Мрочек похитав головою.

— А коли виїхали з дому?

— У суботу вранці. Якраз був вільний від чергування. А повернувся в неділю ввечері.

— Чому ви про все це розпитуєте? — втрутилась Галина. — Що має спільного риба зі смертю дядька?

— Не знаю… — Желеховський розвів руками. — Найвірогідніше — нічого. Але хотів би уявити для себе «поле пошуків». Слідство може затягтися і не дати наслідків. Зараз ми знаємо тільки одне: що ваш дядько прийняв велику дозу наркотика. Міг всипати наркотик у молоко сам, але, наприклад, можна й гадати, що хтось, зацікавлений у загибелі судді, підкрався вранці, коли молочниця. поставила вже пляшку на порозі, і всипав до неї порошок. Отож цікавить мене, де перебували в неділю рано всі особи, які мали неприязнь до судді або могли в той чи інший спосіб скористатися з факту його смерті.

— Щойно мій чоловік сказав майже це саме — слово в слово — Ясінській. А зараз ви пробуєте обернути все проти нього! — вигукнула Галина. — Чи ви гадаєте, що мій чоловік убив свого дядька, щоб одержати у спадщину цей проклятий будинок з дірявою моторкою і скелетом у стіні?!

— Скелетом? — спокійно перепитав Желеховський. — Як це — скелетом у стіні?

— Дружина сказала в переносному значенні, — спробував усміхнутись Мрочек. — Це означає…

— Ні! Не в переносному! — вона ледве володіла собою. — Треба відкрити йому всю правду. Інакше він завтра скаже, що ти й мене хотів утопити в моторці! — Різко повернулась до Желеховського. — От, щоб ви знали: в стіні! — Вона підбігла, відсунула стола, потім зірвала килим. — Бачите? Це було нашим першим відкриттям тут! Будь ласка, вийміть цеглу й заберіть його звідти!

Желеховський подивився на Мрочека з такою недовірою, що молодий лікар мимохіть усміхнувся, потім кивнув головою:

— Це правда, пане капітан… — тихо сказав. — Він там. Скелет чоловіка, вбитого з вогнепальної зброї. Три золотих зуби спереду. Боюсь, що знаю навіть, хто то, хоч поняття не маю, як він тут опинився. Зрештою, самі переконайтесь…

Він узяв зі столу великий ніж для розрізання паперу й увіпхнув його в стіну, намацавши шпарину між цеглин. Підважив одну цеглину, другу.

— Будь ласка, дивіться. Зараз розширимо отвір.

Капітан підійшов ближче й зазирнув усередину.

— Нічого не бачу…

Мрочек вийняв ще дві цеглини, потім ще.

— Думаю, що тепер уже… — він сам подивився в отвір і раптом нахмурив брови. — Галино, поглянь!

Швидко повиймав решту цегли. Перед ними повністю освітилася ніша в стіні. Вона була порожня.

— Його нема! — прошепотів Мрочек.

Дружина повільно протерла очі, потім безвладно опустила руки.

— Це неможливо!.. Неможливо!!! — пронизливо закричала вона.

Желеховський випростався й потягнувся за кашкетом.

— Не дуже второпав, для чого ви розіграли переді мною цю сцену, — сказав усміхаючись. — Це ж ясно, що скелети не з'являються в стінах щодня або на замовлення. Тож не розумію вашого здивування. Було б більш дивним, коли б і справді там був якийсь скелет.

— Але він був там! — у розпачі сказав Мрочек. — Клянусь вам, що був там ще нинішньої ночі. Ми вдвох замурували його. Я… я навіть переконаний, що це скелет того гестаповця, який був тут бургомістром у перший рік після визволення. Дядько згадує про нього в своєму щоденнику. І я… я… Ну звичайно! Можу довести вам, що тут лежав скелет. Я ж вийняв кулю й одну коронку з зуба! І засохлу квітку, яку він тримав у руках. Ось…

Він підбіг до столу і з тріумфом витягнув згорток паперу.

— Гм, — пробурмотів Желеховський. Він узяв обережно кулю і став обличчям до вікна. — Точно не певен, але, здається, це куля від ППШ — радянського автомата.

Він загорнув предмети і сховав до бічної кишені.

— Мабуть, — почав енергійно Мрочек, — його поранили, коли втікав, він повернувся сюди і… — завагався.

— І суддя Мрочек, людина, що представляла закон у цім краї, замурував його тихенько, ні слова не кажучи нікому, в стіні свого кабінету? Ви хочете, щоб хтось у це повірив? Не кажучи вже про те, що ніякого скелета тут немає.

— Ви повинні повірити нам! — схвильовано сказала Галина. — Тут щось коїться! Бо, якщо він був тут, а тепер нема, виходить, хтось забрав його!

Капітан поглянув на неї вже серйозно:

— Ви теж бачили той скелет?