Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"

Марко, який цінив цього розумного, вольового чоловіка, очікувально мовчав.

— Інколи мене проймає бажання знову стати звичайним купцем… Але ви ще молодий і повний сили, бег Поло… Я часто думаю про свою батьківщину. Моє рідне місто розташоване в родючій долині. Наш дім стояв неподалік від річки. Я часто сидів на березі і дивився вслід човнам і кораблям. — В голосі Ахмеда з'явились жартівливі нотки: — Нащо я вам розповідаю про це, бег Поло? Ви, напевно, не маєте наміру повернутись на свою прекрасну батьківщину… Смійтесь наді мною і над моїми дурними бажаннями. Чого вам ще хотіти? Ви користуєтесь милістю його імператорської величності…

Над луками піднімався вечірній туман. По річці котились свинцеві хвилі.

— На мене ви можете також завжди розраховувати, бег Поло, якщо вам стане сутужно.

Ахмед подав знак слугам.

Серце Марко сповнилось дружнім почуттям до цієї могутньої, страшної для багатьох людини.

— Дякую вам, милостивий пане, — сказав він.

Міністр, висунувшись з паланкіна, прошепотів майже на вухо Марко:

— Бережіться Хіу Хенга. Тільки нікому не кажіть про це.

Слуги, ступивши в туман, понесли паланкін з пагорба. Присмерк гасив усі барви.

У вухах Марко все ще лунали слова: «Бережіться Хіу Хенга».

«Найвище мистецтво — читати в людських серцях…» «У вашого сина — блиск на обличчі і вогонь у очах». Думки спалахували одна за одною. Марко пригадав випадок, який трапився в Камбалійському палаці.

Імператор лежить на своїй постелі, оточений пажами й міністрами і велить подати келих з кобилячим молоком.

Хіу Хенг говорить:

— Минуло три роки. Ваша величність, ви наказали через кожні три роки відчиняти в'язниці і звільняти в'язнів з невеликою провиною.

Імператор замислено дивиться в стелю.

— Немає кращого напою, ніж холодне кобиляче молоко, — каже він. І через деякий час додає: — Міністр Ахмед, а що ви скажете на це?

— Потрібна сильна рука. Тому, хто з неповагою говорить про його величність, місце в тюрмі.

Білі брови Хіу Хенга здригнулись.

— Мабуть, ви маєте рацію, Ахмед, — каже хан Кублай.

Міністр вдоволено схиляє голову.

— Хіу Хенг, мені потрібен список ув'язнених!

Про цей випадок і згадав Марко, стоячи на пагорбі в тумані. «Бережіться Хіу Хенга!» Слова Ахмеда ніби застряли в його голові, йому здавалося, ніби невидима, тонко сплетена сітка обплутала весь оцей натовп. Тільки хто її тримає в руках? Хан Кублай? Ахмед? Хіу Хенг?

Наступного дня почалося полювання, — незабутня подія, жорстока і водночас прекрасна. Верхівці доповіли, що поблизу з'явилися журавлі, чаплі та інші птахи. Слуги відсунули фіранки, і імператор, лежачи в павільйоні, наказав випустити соколів.

Вони вихопилися в блакитне небо, круто піднялися над своїми жертвами і потім стрімко впали на них, завдаючи їм смертельних ударів кігтями й дзьобами.

Марко напружено стежив за боротьбою, яка точилася в повітрі. Імператор підвівся і помахом руки дозволив придворним випустити й своїх птахів.

Наступного дня хан Кублай забажав полювати на більшу дичину. День був не по-весняному жаркий, вітер ледве повівав. З самого світання мисливці й нагоничі оточили багату на дичину місцину поміж двома річками. Вони вигнали із сховищ диких баранів, гірських козлів, оленів, козуль, спрямовуючи їх назустріч мисливцям.

Імператор стояв, спершись на одну з колон свого павільйону. Слони спинились. Страхітливо ревли тигри й леопарди, чуючи поживу. Охоронці наготувались відчинити клітки. В цю мить мисливці вигнали з лісу чудового оленя з могутніми, гіллястими рогами.

— Випустити тигра! — вигукнув тремтячим голосом імператор.

Турго одним стрибком вискочив з клітки у росяну траву, пригнувся до землі і почав скрадатись навпроти вітру до лісу. Попереду, гавкаючи, біг чорний песик.

Марко чув, як в грудях у нього гучно калатається серце. Вигуки нагоничів змовкли. Запала мертва тиша.

Чорний песик, заскавчавши, кинувся назад, оббіг навколо тигра і знову вскочив до клітки. Охоронці й солдати, затаївши подих, стежили за тигром.

Раптовий неспокій охопив Марко. Він весь тремтів від нестерпного напруження. В свідомості з перебільшеною чіткістю закарбовувались предмети й люди, що оточували його. Він бачив: Ахмед з блідим обличчям прихилився до колон; старший охоронець імператорської варти Ван Ку кидав одверто зненависний погляд на Ахмеда; сивий Хіу Хенг стояв зовсім спокійно і тільки перебирав руками гладенький, холодний шовк на рукавах, що звисали аж до землі; імператор зігнувся, немов наладнавшись до стрибка…

Він бачив це і одразу ж забував. І вже ж ті картини врізалися в його пам'ять, наче вимальовані червоною кіновар'ю на чорному тлі.

Олень стояв, піднявши голову, і обнюхував повітря. Боки його тремтіли, по всьому тілу пробігав легкий дрож. Він повернув голову, злякано побіг у затінок дерев, враз спинився і кинувся через галявину зовсім у протилежному напрямку.

У високій траві промайнула смугаста спина тигра. Нарешті олень почув свого ворога, набагато страшнішого за всіх отих крикливих, двоногих створінь, які вигнали його з лісу. Він помчав, охоплений жахом, то завертаючи по колу, то кидаючись убік.

«Біжи в ліс!» хотів було гукнути Марко і аж здригнувся, уявивши, як щось непередбачене може перешкодити нерівній боротьбі.

Жахливий голод, що допікав тигрові, був сильніший за бажання побавитись із своєю жертвою. Він зробив величезний стрибок, витягнувшись усім тілом над високою травою, різко повернувся і спробував учепитися в бік жертві.

Пройнятий смертельним відчаєм, високий, коричневої масті олень обернувся і наставив на ворога роги. Під тиском важкого тіла роги зламалися. Турго заревів від болю, ударив лапою по коричневій шкірі і впився зубами в спину нещасної тварини. Олень упав додолу. Тоді тигр перевернув його і прокусив йому шию. Олень захрипів в агонії.

Ця боротьба відбулася за якихось п'ятдесят кроків від павільйону. Слони поводились неспокійно, і охоронцям весь час доводилось з допомогою залізних гаків нагадувати їм про їхній обов'язок — служити живими колонами для імператорського будиночка.

Хан Кублай підняв руку.

— Заперти його в клітку! — наказав він.

Чорний песик, сердито гавкаючи, плигав навколо мертвого оленя. Охоронці почали наближатися до тигра, що шматував свою жертву. Біль, який завдавали йому рани від оленячих рогів, сповнював його люттю, і він бив лапами ще тепле тіло тварини.

— Назад, Турго!

— Чуєш, Турго? Назад!

Тигр підняв голову і люто заревів. Трава навколо почорніла від крові. Сонце сховалося за хмарою. Тіні від дерев, слонів, кліток і людей розтанули.

— Негайно заженіть його в клітку!

Охоронці кинулись із списами на хижака. Довгий аркан обвив йому шию. Песик вчепився зубами в руку одного з охоронців, але той відкинув його геть.

Хтось списом влучив Турго в рану, заподіяну оленем. Тигр, оскаженілий від болю й