Читати книгу - "Менсфілд-парк"

Вона ніяк не могла цьому повірити. Бути першою поміж таких елегантних молодих панянок! Надто вже це велика честь. До неї поставилися, як до її кузин! І її думки звернулися до обох кузин із щирим та ніжним жалем, що вони зараз не вдома і не можуть посісти належне місце в бальній залі та й собі взяти участь у розвагах, що, звичайно, були б їм такі приємні. Вона так часто чула, як вони мріяли про бал у себе вдома, мов про найбільшу радість у житті! І треба ж, щоб бал влаштували тоді, коли їх немає вдома, — а вона відкриває бал, та ще й у парі з містером Кроуфордом! їй хотілося думати, що зараз вони б уже не стали їй заздрити; але при згадці про те, як тут усе було восени, як вони колись поводилися одне з одним під час танців тут, у домі, сьогоднішні події видавалися їй просто незбагненними.

Бал почався. Для Фанні її становище було радше почесним, ніж приємним, — у всякому разі, під час першого танцю; її партнер був надзвичайно задоволений і старався її розважити. Але вона була надто налякана, щоб почуватися щасливою, принаймні доти, поки вважала, що всі на неї дивляться. Проте, юна, гарненька, тендітна, вона через свою сором'язливість виглядала ще більш привабливою, і навряд чи бодай хтось у цій залі міг не замішуватися нею. Вона була мила, скромна, вона була племінницею сера Томаса, і всі невдовзі помітили, що за нею упадає містер Кроуфорд. Цього було досить, щоб вона завоювала загальну прихильність. Самого сера Томаса вельми порадував її успіх; він пишався племінницею; і, не схильний, на відміну від місіс Норріс, пояснювати її зовнішню привабливість благотворним впливом Менсфілду, він подумки схвалив себе за те, що дав їй усе інше: її освіта і манери — це лише його заслуга.

Міс Кроуфорд розуміла, про що думає сер Томас, і, не зважаючи на все завдане ним лихо, відчула непереборне бажання показати себе якнайкраще; вона скористалася нагодою і ступила до нього, щоб висловити своє захоплення Фанні. Її похвали прозвучали щиро, і він сприйняв їх саме так, як їй хотілося, приєднавшись до цих похвал, наскільки те дозволяли його поміркованість, почуття пристойності та неспішна манера говорити, і, здавалося, міг судити про цей предмет набагато впевненіше від своєї дружини, до якої Мері, побачивши її поблизу на канапі, підійшла сказати кілька схвальних слів про Фанні.

— Так, вона справді виглядає дуже мило, — була незворушна відповідь леді Бертрам. — Чепмен допомогла їй вдягтися. Я послала до неї Чепмен.

Їй, правду кажучи, було байдуже, що хтось милується її племінницею; проте власне благодіяння — послати до Фанні Чепмен — так її розчулило, що вона ніяк не могла про це забути.

Міс Кроуфорд знала місіс Норріс досить добре, щоб не сподіватися порадувати її компліментами на адресу Фанні; до цієї слід було звертатися по-іншому:

— Ах, мадам, як нам сьогодні бракує наших любих місіс Рашворт та Джулії!

І місіс Норріс відповіла їй такими усмішками та люб'язностями, на які їй лишень вистачило часу, оскільки вона була страшенно заклопотана — влаштовувала партію в карти, робила невпинні натяки серові Томасу і намагалася пересадити всіх літніх родичок та компаньйонок на кращі місця.

Проте міс Кроуфорд виявила набагато меншу прозірливість, бажаючи зробити приємне самій Фанні. Вона хотіла сповнити її серденько щасливим збентеженням, навіяти їй відчуття власної значущості; вона бачила рум'янець на щоках Фанні і, приписавши це зовсім іншій причині, все ще хотіла виконати свій намір, коли підійшла до неї після перших двох танців і мовила з багатозначним виглядом:

— Може, ви мені поясните, нащо мій брат їде завтра до Лондона? Він каже, що в нього там якісь справи, але не зізнається, які саме. Уперше в житті він не бажає поділитися зі мною! Але така вже наша доля. Усім нам рано чи пізно знаходиться заміна. Я от уже зараз маю дізнаватися у вас — скажіть, заради Бога, нащо він їде?

Фанні так твердо, наскільки могла подолати збентеження, запевнила, що нічого не знає.

— Ну, тоді, — засміявшись, мовила міс Кроуфорд, — мені доведеться припустити, що він просто захотів супроводжувати вашого брата, щоб дорогою поговорити про вас.

Фанні зніяковіла, та це була прикра ніяковість; а міс Кроуфорд дивувалася, чого вона навіть не усміхнеться, і ладна була вважати її надто полохливою, чуднуватою, якою завгодно — лише не байдужою до залицянь Генрі. Для Фанні цей вечір був дуже приємним, та зовсім не завдяки увазі Кроуфорда; їй не хотілося, щоб він знову запросив її танцювати аж надто скоро і таким чином змусив тітоньку Норріс підозрювати, що, розпитуючи її про час вечері, мав на меті лише ангажувати Фанні на цю частину балу. Але цього було неможливо уникнути; адже він так старався, щоб вона відчувала його постійну увагу; і, хоч вона не могла сказати, що він поводився неприємно, що в його манері було щось неделікатне чи нав'язливе, — а іноді, коли заводив розмову про Уїльяма, він і зовсім не був їй осоружним, бо говорив з душевною теплотою, що, звичайно, свідчило на його користь, — все ж не його увага зробила цей вечір таким приємним для Фанні. Вона почувалася щасливою щоразу, коли бачила Уїльяма і розуміла, як йому весело; кожні п'ять хвилин, що їй траплялося походити з ним по залі та послухати, що він каже про своїх партнерок; вона була щаслива від того, що знала, як усі нею милуються, і від того, що чекала двох обіцяних танців з Едмундом — чекала весь вечір, бо її весь час запрошували інші, а з ним вона так і не змогла домовитися. Вона була щаслива навіть тоді, коли це бажання справдилося, хоч він і не виявляв особливої радості чи ніжної турботи до неї, як сьогодні вранці. У нього не лишалося на це душевних сил; але Фанні була щаслива від того, що з нею, зі своїм другом, він може віднайти спокій.

— Я втомився бути люб'язним, — мовив