Читати книгу - "Крижана принцеса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Алекс народилася 1965 року, тож 1977 року їй було дванадцять.
Анніка знову подивилася на монітор.
— Вона народилася третього січня, тож так, їй було дванадцять років, коли вони переїхали.
Патрик задумливо кивнув. Анніці вдалося знайти дуже цінну інформацію, однак зараз це лише ставило перед ними нові запитання. Де ж перебувала родина Карлґренів у період із 1977 до 1978 року? Ціла родина не могла просто так зникнути. Безперечно, мають бути сліди, залишалося тільки їх знайти. Водночас тут приховано дещо інше. Інформація про те, що Алекс раніше народжувала дитину, досі не давала йому спокою.
— Це всі прогалини в її біографії, які тобі вдалося знайти? Як гадаєш, ніхто не міг складати іспити в університеті під її ім’ям? Чи її партнерка не могла певний час сама керувати мистецькою галереєю? Я довіряю тій інформації, яку ти знайшла, але нам варто перевірити все ще раз. Перевір іще лікарні, чи не народжувала там дитину Александра. Почни з лікарні Ґетеборґа, а якщо там не знайдеш, то тоді треба продовжувати пошуки в інших містах. Десь має бути інформація про це. Дітей не знаходять у капусті.
— Вона не могла народити дитину за кордоном? Під час навчання в школі-інтернаті, наприклад? Або у Франції?
— Так, це теж можливо. Чому я не подумав про це? Треба звернутися до міжнародних установ. Подивися також, чи можна простежити бодай якісь сліди, куди подалися Карлґрени. Паспорти, візи, посольства. Десь має бути інформація про це.
Анніка жваво занотувала.
— До речі, кому-небудь із наших колег удалося знайти щось цікаве?
— Ернст перевірив алібі Бенґта Ларссона. Воно залізне, тож його можемо викреслити зі списку підозрюваних. Мартін телефонував Генрікові Війкнеру, однак не з’ясував нічого нового, що б указувало на зв’язок між Андерсом і Алекс. Він думає ще поспілкуватися з друзями-алкоголіками Андерса: можливо, Андерс розповідав їм про щось. А Йоста… Він сидить у своєму кабінеті, жаліє себе й збирається з думками, щоб поїхати до Ґетеборґа й допитати Карлґренів. Гадаю, у понеділок він наважиться…
Патрик зітхнув. Якщо вони хочуть розкрити цю справу, то не варто сподіватися на колег. Ліпше швидко зробити таку роботу самому.
— А ти не думав прямо запитати Карлґренів? Можливо, нічого неймовірного в цьому немає. Можливо, є якесь природне пояснення, — промовила Анніка.
— Вони ж самі надали таку інформацію про Алекс. З якоїсь причини вони намагаються приховати, що робили в цей період. Я поговорю з ними, але спочатку треба дізнатися трохи більше. Аби вони не мали жодного шансу викрутитися.
Анніка відхилилася на стільці й хитро всміхнулася.
— Коли ми вже почуємо весільні дзвони?
Патрик зрозумів, що вона просто так не здасться. Вона вже визначила для себе, що він стане першим у дільниці кандидатом на нареченого.
— Ну, певно, ще трохи зарано для цього. Нам потрібно прожити разом принаймні тиждень, а вже потім іти до церкви.
— Та-а-ак, виходить, ви живете разом?
Він усвідомив, що сам вирив собі яму, до якої впав із широко розплющеними очима.
— Ні… Ну, не знаю, напевно, так. Я не знаю, нам добре разом, однак усе так непередбачувано… Можливо, вона повернеться до Стокгольма. Не знаю. Насолоджуйся поки цією інформацією.
Патрик крутився на стільці.
— Гаразд, однак мені потрібна оперативна інформація про все, що відбувається, чуєш? — Анніка погрозила вказівним пальцем.
Він смиренно кивнув.
— Так, ти дізнаєшся про все, що відбувається. Обіцяю. Задоволена?
— Так, цього поки досить.
Вона підвелася, обійшла стіл, і Патрик не встиг усвідомити, як опинився у ведмежих обіймах Анніки, потонувши в її величезному бюсті.
— Я так рада за тебе. Нічого не зіпсуй, Патрику. Пообіцяй.
Вона обійняла його ще дужче, і Патрик відчув, як його ребра запротестували.
Йому забракло повітря, і він не зміг відповісти їй, але Анніка сприйняла його мовчання за згоду й, ущипнувши за щічку, відпустила.
— Іди додому й перевдягнися, чуєш? Від тебе смердить.
Після цього коментаря Патрик із червоною щокою та болем у ребрі вийшов до коридору. Він обережно доторкнувся до грудей. Патрик дуже любив Анніку, однак інколи хотів, аби вона зрозуміла, що варто поводитися обережніше з бідним тридцятип’ятирічним чоловіком, чия фізична форма не надто чудова.
Безлюдний і самотній Бадгольмен. Улітку він завжди кищів силою-силенною радісних відпочивальників, але зараз суворий вітер увсебіч розпорошував сніг, що за ніч товстим шаром укрив землю. Еріка обережно пробиралася крижаними гірськими скелями. Вона відчула, що їй необхідно зробити ковток свіжого повітря, і звідси, з Бадгольмену, вона могла замріяно дивитися на далекі острови та нескінченну білу кригу. Звіддаля долинав гуркіт автомобілів, але загалом панувала така милосердна тиша, що Еріка легко могла прислухатися до власних думок. Поруч із нею височіла вишка для стрибків у воду. У дитинстві їй здавалося, що ця споруда сягає неба, але зараз вона була вже не така висока, однак теплого літнього дня Еріка й досі не наважилася б стрибнути з найвищої платформи.
Вона могла стояти тут вічність. Добре закутана, Еріка опиралася холоду, що пробирався крізь одяг. Водночас вона відчувала, як у її душі скресає крига. Допоки її самотність не закінчилася, вона сама не усвідомлювала, якою самотньою була. Але що станеться між ними з Патриком, якщо їй доведеться повернутися до Стокгольма? Їх розділятимуть численні милі. До стосунків на відстані вона не була готова.
Якщо їй доведеться погодитися на продаж будинку, чи матиме вона можливість залишитися тут? Еріка не хотіла переїжджати до Патрика, доки їхні взаємини не будуть перевірені часом і доки вона не переконається на сто відсотків, що іншого житла у Ф’єлльбацці їй не знайти.
Проблема в тому, що все це її пригнічувало. Передусім тому, що, якщо вони продадуть будинок, їй доведеться обірвати всі зв’язки з Ф’єлльбаккою, аби не бачити чужих людей, які вломилися в будинок її дитинства. Вона не могла уявити того, що їй доведеться винаймати собі житло тут, у рідному містечку. У це важко повірити. Еріка відчувала, як радість згасає, а сумні думки поступово накладаються одна на одну. Звісно, усе можна вирішити, але Еріка зізнавалася собі, що, хоч вона була ще молодою й вони з Патриком мали попереду багато щасливих років, вона вже не почувалася такою гнучкою до обставин, як раніше. Лише нещодавно після довгих вагань вона відчула в собі сили покинути своє життя в Стокгольмі, але була годна це зробити лише у випадку, якщо житиме у Ф’єлльбацці, у рідному та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крижана принцеса», після закриття браузера.