Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Щаслива суперниця 📚 - Українською

Читати книгу - "Щаслива суперниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щаслива суперниця" автора Симона Вілар. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 92
Перейти на сторінку:
скам’янілих від напруги руках виявилася поперечина риштовань, і я вчепилася в неї скорченими пальцями та зависла над безоднею.

Однак дива вистачило ненадовго. Моє тіло було заважке, і я не могла втримати себе. Густий дим не давав дихнути. Я відчувала, як один за одним розтискаються пальці. Коли ж сила остаточно полишила мене, я припинила опір і зіслизнула в порожнечу…

Мене підхопило безліч дужих рук, і я, котра вже розпрощалась із життям, зачудувалася з цього так, що не беруся описати. Потім ці руки дбайливо несли мене й обережно вкладали на вистелену чимось м’яким землю. Я була в напівзабутті й цілком могла вирішити, що вже покинула грішну землю, якби до мене не долинув голос Едгара.

— Гіто!!!

Переді мною виникло з багряної пітьми його перекошене болем і страхом обличчя. Тепер я чула й інші звуки — вигуки, гул вогню, чиєсь пронизливе виття.

— Де ж ти був так довго?

По його обличчі текли сльози. Я спробувала посміхнутися й раптом закусила губу.

Немовби чудовиська з мороку, на мене знову накинувся біль. Я зігнулася в руках Едгара й затіпалась як риба.

— Едгаре, в мене почалися пологи!

Він розгублено озирнувся.

— Агов, хто-небудь! Та допоможіть же! Швидше!

У коротку мить полегшення я трішки повернула голову до вогню — і побачила все, що повинна була бачити на власні очі.

Графиню виніс із вогню Пенда. Його шкіряна куртка жевріла в багатьох місцях, і хтось накрив його плащем. Я піднялася на ліктях, дивлячись на те, що він опустив на землю.

Це вже не нагадувало людину. Щось скорчене, обвуглене — воно пузирилося й огидно смерділо паленою плоттю. Але раптово це щось поворухнулося й повільно повернулось до мене. Там, де мало бути обличчя, серед багряних міхурів і патьоків слизу блиснуло око. Єдине. Й воно втупилося в мене.

— Умреш, коли будеш упевнена в своєму щасті. І вб’є тебе — він…

Це був не голос — дивне клекотіння. І все-таки я розібрала кожне слово. Графиня здригнулася й затихла.

Десь зовсім поруч Едгар наполегливо вимагав хоч із-під землі здобути повитуху. Хтось притьмом поскакав у темряву, копита прогриміли й затихли на відстані.

Яка повитуха? Звідки?

Тільки тепер я зрозуміла, що він навіть не помітив, як став удівцем. І останні слова його вінчаної дружини були звернені не до нього.

— Едгаре…

Я облизала потріскані, сухі, як попіл, губи.

— Едгаре, не йди. Допоможи мені…

Тепер я думала тільки про те, що мені належало.

Розділ 7
Едгар

Листопад 1135 року.


Могутній вал ударив у ніс корабля й тисячею бризок обсипався на палубу.

Я чортихнувся (хоча, можливо, варто було б молитися) і міцніше вчепився в линву, що обвивала щоглу. Мій одяг промок наскрізь, я тремтів від холоду й напруги.

Море кипіло, як пекельний казан. Здіймалися цілі водяні гори, увінчані пінявими гребенями, вітер зривав з їхніх верхів піну й шпурляв у обличчя, а за ними відкривалися чорні провали, що здавалися бездонними. Крижаний вітер ніс струмені дощу майже горизонтально.

Не дивно, що мені не відразу вдалося знайти настільки відчайдушного капітана, котрий зважився вийти в море за такої негоди.

Але ж усього днів зо два тому стояла ясна, тиха погода й переправитися на континент не склало б ніякої праці. Але тоді мені було не до поїздки — Гіта металася в гарячці після пологів, моє немовлятко, син, було надто кволе, і ніхто не міг поручитися за його життя. Вони обоє могли покинути мене будь-якої миті, і я не мав часу, щоб думати про Гуго Бігода, який скористався першою ж нагодою, щоб вирушити в Нормандію та донести Генріхові Боклерку, як саксонка Гіта Вейк убила його дочку Бертраду.

Новий вал упав на корабель. Повз мене, чіпляючись за снасті, пройшов капітан і прогарчав, щоб я забирався під палубу й не муляв йому очі. Зараз не до чемності, головне — вберегти судно, втримати його на курсі. І хоча я заплатив за переправу немислиму ціну, капітан не надто підлещувався до мене, а заявив, що коли ми підемо до дна, в нього буде тільки одна розрада: хвора дружина й дві дочки не залишаться жебрачками. Але зараз, дивлячись, як він зосереджено віддає команди, як борються зі стихією матроси, я починав сподіватися, що ми все-таки доберемося до континенту. Я не мав права загинути, я повинен був потрапити до короля й викласти йому всю правду про загибель Бертради — а значить, врятувати Гіту.

Матроси невиразними тінями манячіли в сутінках, які густішали. Чергова хвиля завбільшки як будинок облила корабель, я добряче ковтнув крижаної солоної води й нарешті визнав, що краще спуститися в комірчину під палубою біля підніжжя щогли. Там мені далеко не відразу вдалося знайти місце серед клумаків. Незважаючи на люту хитавицю, я відразу ж поринув у думки про те, що довелося пережити протягом останніх тижнів. Чутка про загибель моєї дружини миттю розлетілася по Норфолку. Я звелів перевезти останки Бертради в

1 ... 78 79 80 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щаслива суперниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щаслива суперниця"