Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Щаслива суперниця 📚 - Українською

Читати книгу - "Щаслива суперниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щаслива суперниця" автора Симона Вілар. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 92
Перейти на сторінку:
абатство Бері-Сент-Едмундс, покровителькою якого вона була, й віддати землі з усіма належними почестями. У мене й у думках не було поховати її у фамільному склепі Армстронгів, тому що я не вважав її членом родини. Вона була нашим із Гітою ворогом — нещадним і жорстоким. Тому я навіть не поїхав на похорон, довірив Пенді провести церемонію. Той повідомив враженому Ансельму, що графиня Бертрада Норфолкська загинула в церкві святого Дунстана, коли там трапилася пожежа, разом зі священиком отцем Мартіном. Це було необхідно, щоб приховати, що відбулося насправді. А моя відсутність на похороні… Мені було не до нього. Вже третій день Гіта металася в гарячці, а наш маленький Свейн був такий слабенький, що я поквапився охрестити його, щоб врятувати хоча б його душу. Коли ж Пенда повернувся з похорону, я пропустив повз вуха його слова про те, що Ансельм щось запідозрив. Чому б і не запідозрити, адже бісів піп напевно був замішаний у цю справу? Але тоді я ще не знав про Бігода, й тільки пізніше усвідомив, чим це нам загрожує. Про його підступи мені повідомили тамплієри. Виявляється, Гуго відразу ж після пожежі вирушив до двору, але вийшла затримка — почався сезон великих королівських ловів і не так-то просто домогтися зустрічі з королем, коли він із наближеними та васалами кочує по лісах і болотах Нормандії. Я, зі свого боку, попросив побратимів по Ордену зробити все, щоб утримувати Бігода подалі від короля — підкупити, залякати, але не дозволити йому зустрітися з Генріхом Боклерком доти, поки я не прибуду в Нормандію. Я повинен першим доповісти про те, що трапилося, батькові Бертради. Нещасний випадок. Я мав намір наполягати на цьому. Якщо ж мені не повірять… Що ж, тоді я візьму на себе провину за загибель дружини, але зумію заступити від королівського гніву Гіту й дітей.

Моя Мілдред була як сонячний промінчик, і її життя мусило залишатися таким само мирним і світлим. А Свейн… Хай допоможе Господь моєму маляті впоратися. Годувальниця, вчасно підшукана Цедріком, запевняє, що виходить його — недоношені діти раз у раз з’являються на світ, і в цьому нема нічого особливо небезпечного.

Але в це вірилося важко — надто вже малий і кволий був Свейн. Гіта ледь не знепритомніла, коли я вперше показав їй сина. Вона й зараз надзвичайно квола, а я не можу бути при ній. За всяку ціну я повинен випередити Бігода, зупинити, навіть убити, якщо буде необхідно. Сказати по честі, я зовсім не від того, щоб нарешті поквитатися з ним, але швидше за все, доведеться уламувати цього негідника й зрештою потрапити в залежність від нього.

Ці сумні думки обступали мене зусібіч. Однак зрештою я зумів ненадовго задрімати, незважаючи на шалене ревіння моря за обшивкою судна. Позначилися багатоденна страшна напруга та втома.

Я прокинувся, немовби від поштовху, й перше, що зрозумів, — скаженої хитавиці більше нема. Корпус судна неголосно порипував, навколо мене були розкидані в безладі клунки, ящики й снасті, а в глибині трюму під погано пригнаними планками стиха похлюпувала вода.

Я підняв покришку палубного люка. Розвиднялося, і хоча й далі дув холодний пронизливий вітер, на палубі покотом спали змучені матроси. Загортаючись у мокрий плащ, я рушив туди, де біля керма стояв капітан.

— Гарна нічка була, чи не так, мілорде?

Він вказав на смужку суші, яка темніла на обрії.

— Не мине й години, як ми ввійдемо в порт Кале.

* * *

Білі плащі тамплієрів я помітив ще тоді, коли корабель швартувався біля берегової стіни.

Вигляд у мене був доволі пошарпаний, і тому вони перш за все поцікавилися, чи зможу я їхати верхи. Я надто поспішав і не міг витрачати час на те, щоб опорядитися, тож вони це зрозуміли — я нахльостував коня до самого Руана.

Тут, у комтурії, мені повідомили перші новини. Вам судити, якими вони виявилися: Генріх раз у раз переїздить з місця на місце, а Гуго стомився ганятися за ним і влаштувався в мисливському замку Ліон-ла-Форт, де тамплієрам вдалося поговорити з ним. Бігод погодився мовчати, якщо я виплачу йому величезну суму, шість тисяч фунтів, причому, завдаток зажадав негайно, й тамплієрам довелося викласти йому дві тисячі.

Ціна чимала, але, мабуть, уперше за цей час я зітхнув з полегшенням. Хвала Всевишньому, що я не порвав із Орденом і тамплієри підтримали мене у тяжку хвилину. Залишалася тільки одна обставина — з отриманими грішми Гуго відразу ж зможе викупити посаду стюарда двору, а значить, постійно буде поряд із королем. А на такого, як він, покладатися не можна.

Тепер залишалося тільки чекати, коли король стомиться від перегонів осінніми лісами, повернеться та зволить мене прийняти. Тамплієри запропонували мені пожити до цього часу в комтурії, обіцяючи негайно повідомити, коли з’явиться можливість для аудієнції.

Дні тяглися, наповнені суворими докорами сумління. Я карався тим, що випустив з уваги Бігода, а до того — й саму Бертраду. Неприпустима легковажність! Але коли ми бачилися з нею востаннє, вона здалася мені такою жалюгідною і безсилою, що я перестав сприймати її серйозно й не надав значення її погрозам… Знову й знову я згадував той страшний день.

У день Святої Хільди Гіта побажала відвідати монастир, де провела дитинство. Я ж збирався в Норідж. Рано вранці, поки вона ще спала, я поцілував її та поїхав. Ми з Пендою заздалегідь відібрали на продаж дев’ять рудих сухорлявих трилітків, і тої миті мені здавалося, що нема нічого важливішого, ніж доставити їх у Норідж і передати представникам ордену Храму. Ціну було призначено заздалегідь, я очікував дістати неабиякий прибуток і пишався, знаючи, що мої коні викличуть у тамплієрів захват. У мене не було анінайменшого передчуття лиха. День видався ясний, тихий, коні бігли бадьоро, похропуючи та струшуючи золотавими гривами.

Я

1 ... 79 80 81 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щаслива суперниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щаслива суперниця"