Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

Коли Бренан підійшов, Ейрін кивнула на найближчу лавку й запропонувала:

— Присядьмо. Ти ж не дуже квапишся повертатись?

— Та ні, — відповів він. — Ґвен зараз із сестрами, а я охоче побуду з тобою. Тим більше, що сьогодні ми майже не розмовляли. Це якось незвично.

Притримавши спідниці, Ейрін опустилася на лавку. Бренан сів поруч.

— Передовсім, — сказала вона, — я хочу вибачитися за Фіннелу. З її боку це було дуже негарно і навіть підло.

— То ти все чула?

— Так. Але не тому, що ви голосно говорили. Просто я саме вправлялася в гостроті слуху, коли ви вийшли й завели мову про твої з Ґвен заручини. Мені стало цікаво… До речі, вітаю.

— Дякую.

— Я так і думала, що вона оголосить про це на твій день народження. Як бачиш, я непогано пізнала її за ці півмісяця… А повертаючись до Фіннели, мені дуже прикро. Будь ласка, не тримай на неї зла. Вона зараз щиро кається, що бовкнула таку дурницю.

— Це не дурниця, я знаю, — сказав Бренан. — Певен, що ти також знаєш. Та мене засмучує не це, я засмутився через Фіннелу. Раніше вона мені подобалась . Я й подумати не міг, що в ній стільки… стільки ворожості до Ґвен.

Ейрін зітхнула:

— Це не ворожість, Бренане. Це просто заздрість. Мені з власного досвіду відомо, що таке почуття може зробити з людиною. Коли я ще не знала про свою Іскру, то дуже заздрила Фіннелі, її чаклунському хистові. Переконувала себе, що моя заздрість світла, чиста, але іноді в думках таких лих їй бажала, така ненависть мене охоплювала… навіть згадувати про це соромно.

— І вона заздрить Ґвен? — здивувався Бренан. — Це ж дико! Чому саме їй, чому… не тобі, скажімо? Якщо вже заздрити, то краще відьмі, ніж відьмачці.

— Ну, Фіннела якраз така, що радше заздритиме відьмачці. Та й заздрить вона не через Ґвенин відбиток Іскри.

— А через що?

Ейрін повернула голову і подивилася на нього довгим поглядом.

— Ви з Ґвен і справді ідеальна пара. Обоє такі наївні! Вона, сліпа, не помічає, що ти нестямно закоханий у неї, а ти не бачиш очевидного — що Фіннела по вуха втьопалась у тебе.

Бренан аж сторопів.

— Та що ти кажеш?! Цього бути не може! Вона ж така… така пихата, така чванькувата, так хизується своїм королівським походженням…

— Отож-то й воно, — кивнула Ейрін. — І саме тому аж казиться від люті, що ти не зважаєш на неї, що й далі закоханий у Ґвен… Тільки не подумай, що вона підступна лицемірка і вся її стурбованість через те, що ти не освідчився Ґвен, як годиться, була лише вдаваною. Добра половина Фіннелиної натури, яка зазвичай бере в ній гору, щиро зичить вам щастя. Навіть уболіває за вас, бо ви — і тепер я це кажу без найменшої іронії — справді ідеальна пара. А Фіннела дуже романтична дівчина; вона, мабуть, уявляє себе героїнею одного з тих дурних любовних романів, яка, переконавшись, що серце її коханого належить іншій, жертовно поступається своїй суперниці… Та тільки лиха її половина не завжди з цим погоджується. Не засуджуй її надто суворо, гаразд? Просто вона так вихована — звикла отримувати все, чого їй лишень забагається.

— Ти виховувалася разом з нею, — зауважив Бренан.

— А хто тобі сказав, що я не така, як Фіннела? Тут ми з нею однаковісінькі, хіба що я краще вмію приховувати свій темний бік. Крім того, зараз я маю все, про що мріяла. Прагнула звільнитися зі своєї золотої клітки — і от, я вже не принцеса, не наступниця престолу. Не хотіла заміж, боялася подружнього життя — тепер про це й мови нема. Уявляла в своїх фантазіях себе відьмою — і стала нею. Уявляла себе могутньою та грізною — і це здійснюється… аж надто швидко. Ти коли востаннє чув, щоб мене називали меншою сестрою?

— Здається, в Тирконнелі, на прийомі в королеви Ґвенейри. І на моїй пам’яті це взагалі був єдиний раз. А так кажуть „сестра Ейрін“, або просто „Ейрін“.

— У тім-то й річ. Усі ніби позабували, що я лише менша сестра.

— На Тір Мінегані, — після деяких вагань промовив Бренан, — тобі про це нагадають.

— Так, нагадають, — погодилась Ейрін. — І тицятимуть мені цим у вічі, наче я сама в усьому винна. Інші ж демонстративно казатимуть „сестра“ без „менша“. Будуть суперечки, сварки між тим, хто вірить у Первісну, і тими, хто не вірить; між сестрами, що раді її появі, і сестрами, що вбачають у ній — тобто в мені — загрозу для всієї відьомської спільноти. А я не хочу ставати яблуком розбрату, я хочу просто бути відьмою, хочу спокійно навчатися. Мені ж іще стільки треба вивчити, я так мало тямлю в теорії — і тут моя внутрішня книга заклять не допоможе, це я маю пізнати самостійно.

— Ти швидко опановуєш і теорію, — сказав Бренан. — Надзвичайно швидко. Не пригадаю випадку, коли б Ґвен доводилося щось двічі пояснювати тобі.

Ейрін повільно кивнула, блукаючи поглядом по водній гладіні ставка.

— Мені пощастило з учителькою. Річ навіть не в тому, що її теоретичні знання гармонійно поєднуються із запозиченими ж у неї практичними навичками. Ми ще й схожі за складом розуму.

— Ґвен теж так вважає. Вона каже, що ти дуже нагадуєш її саму, коли їй було шістнадцять. Недарма ви з Шайною так заприязнилися. — Тут Бренан збагнув, що його останні слова могли прозвучати, як натяк, і квапливо додав: —