Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"

Перо відмовилося б описувати такі події, якби не прагнення до істини, що зобов'язує мене відтворити їх у всій їхній огидній реальності. У цій похмурій країні людина досі перебуває на такому низькому щаблі розвитку! І про це не можна більше забувати.

Гарріс і Негоро брехали, стверджуючи, що місіс Уелдон та малий Джек померли. І вона, і він, і кузен Бенедикт перебували в Казонде.

Після того, як термітник було захоплено штурмом, їх під конвоєм з десятка місцевих солдат відправили з берегів Кванзи до Казонде. Очолювали цей загін Гарріс та Негоро.

Місіс Уелдон та маленькому Джеку надали криті носилки – кітанди, як їх тут називають. Чому така людина, як Негоро, раптом виявилася настільки турботливою? Місіс Уелдон воліла не шукати відповіді на це запитання.

Шлях від Кванзи до Казонде було швидко подолано і бранці не встигли стомитися. Кузен Бенедикт, який, мабуть, анітрохи не відчував цих обмежень, виявився відмінним ходоком. Оскільки йому ніхто не заважав нишпорити околицями, він не скаржився на свою долю. Маленький загін прибув до Казонде на тиждень раніше каравану Ібн-Хаміса. Місіс Уелдон із сином та кузена Бенедикта замкнули в факторії Алвіша.

Одразу ж слід зазначити, що Джек почував себе набагато краще. З того часу як загін покинув болотисті місця, де хлопчик занедужав на лихоманку, він потроху одужував і тепер був майже зовсім здоровим. Ані мати, ані син, звичайно, не витримали б труднощів пішого переходу з невільничим караваном. Однак, подорожуючи в такий спосіб, причому їм не відмовляли і в піклуванні, обидвоє почувалися непогано, принаймні фізично.

Про своїх супутників місіс Уелдон більше нічого не знала. Вона бачила, як Геркулес втік до лісу, але й гадки не мала, що з ним сталося далі. Вона сподівалася, що за відсутності Гарріса та Негоро, які могли б катувати Діка Сенда, дикуни не посміють погано поводитися з білою людиною. Однак, вона розуміла, що справи Тома, Нен, Бата, Актіона та Остіна погані: вони негри, і з ними, без сумніву, поводитимуться як з неграми. Бідолашні чоловіки, їм не слід було б наближатися до африканської землі, а зрада Негоро привела їх саме сюди.

Про прибуття каравану Ібн-Хаміса до Казонде, місіс Уелдон, не маючи жодного зв'язку із зовнішнім світом, нічого не знала.

Шум та пожвавлення в день відкриття ярмарку також нічого не означали для місіс Уелдон. Вона не знала ні про те, що Тома та його товаришів купив работорговець із Уджіджі, ні те, що скоро їх заберуть. Вона не чула ні про загибель Гарріса, ні про смерть короля Муан-Лунга, ні про його пишні похорони, де Діку призначили роль однієї із багатьох жертв. Нещасна самотня жінка була цілковито під владою работорговців та Негоро; вона не могла навіть розглядати можливість позбавлення лихоліття через смерть, бо з нею був її син!

Місіс Уелдон нічого не знала про те, що її очікує. За весь час подорожі Гарріс та Негоро не сказали їй жодного слова. Після прибуття в Казонде вона жодного разу їх більше не бачила і не могла вийти за паркан, що оточував особистий маєток багатого работорговця.

Чи варто говорити, що місіс Уелдон не отримала жодної допомоги від дорослої дитини – кузена Бенедикта. Це зрозуміло само собою.

Коли високоповажний вчений дізнався, що він знаходиться зовсім не в Південній Америці, як припускав, він навіть не запитав, яким чином таке могло трапитися. Він відчув лиш глибоке розчарування. Адже він пишався тим, що першим серед вчених знайшов в Америці муху цеце і ратних термітів, і раптом виявилося, що це звичайнісінькі африканські комахи, яких до нього знаходили і описували багато натуралістів. Отже, його надію прославити своє ім'я цими відкриттями розбито вщент! Справді, кого могло здивувати, що кузен Бенедикт привіз колекцію африканських комах, якщо він приїхав з Африки?

Однак, коли перша хвиля обурення вляглася, кузен Бенедикт сказав собі, що ця «земля фараонів» – так він називав Африку – є невичерпною скарбницею для ентомолога і що він не тільки нічого не втратив, а навіть виграв, потрапивши сюди, а не на «землю інків»[66].

– Подумати тільки, – говорив він до себе і не тільки до себе, але й до місіс Уелдон, яка його не слухала, – подумати тільки: тут батьківщина мантікори – жорсткокрилої комахи з довгими волохатими лапками, із загостреними, зрощеними надкриллями і з величезними щелепами, а найчудовіша, звичайно, горбата мантікора. Це батьківщина краснотілих турунів, гвінейських та габонських жуків-голіафів з шипами на ніжках; батьківщина плямистих бджіл-антідій, що відкладають свої яйця в порожні мушлі равликів; батьківщина священних скарабеїв, яких стародавні єгиптяни шанували на рівні з богами. Тут батьківщина метелика-сфінкса або «мертвої голови», якого зараз можна зустріти у будь-якому куточку Європи, батьківщина «біготової мухи», укуса якої так побоюються сенегальці. Так, тут можна зробити дивовижні відкриття і я їх зроблю, якщо тільки ці славні люди дозволять мені зайнятися пошуками.

Ми знаємо, ким були ці «славні люди», яких кузен Бенедикт навіть і не думав засуджувати. Втім, як вже зазначалося, Негоро та Гарріс надавали вченому-ентомологу деяку свободу, тоді як Дік Сенд під час переходу від океанського узбережжя до Кванзи суворо забороняв йому всілякі екскурсії. Наївний вчений був вельми зворушений такою поблажливістю.

Отже, кузен Бенедикт був би найщасливішим ентомологом у світі, якщо б не одна сумна обставина: бляшана коробка для колекції як і раніше висіла у нього на паску, однак окуляри вже більше не прикрашали його перенісся, а лупа не звисала на його грудях. Де це чувано: вчений-ентомолог без окулярів і без лупи! І, до того ж, кузенові Бенедикту більше не судилося заволодіти знову цими оптичними приладами, оскільки їх було поховано на дні струмка разом з опудалом короля Муан-Лунга. Нещасний вчений був змушений тепер підносити до самих очей впійманих комах, аби розрізнити хоча б найпомітніші особливості їхньої тілобудови. Це завдавало чимало прикростей для кузена Бенедикта і він готовий був заплатити будь-яку суму за пару окуляр, але, на нещастя, цей товар був занадто рідкісним на ярмарку в Казонде. Як би там не було, кузенові Бенедикту надали право блукати всією факторією Жозе-Антоніу Алвіша. Всім було зрозуміло, що він нездатний на втечу. Втім, факторія була огороджена з усіх