Читати книгу - "Ярославна"

Мудреці запитують: чи завжди душа, що усвідомлює себе спресованою в нашому «Я», поєднана із сонним тілом, що ледве дихає розслаблене, і невіддільна від нього? Великий Платон говорив: тіло – тюрма для душі. «Ми ув’язнені в тіло, як молюски в мушлю». Думка про те, що всередині нашого щільного фізичного тіла перебуває якась інша розумна сутність, що має істинну владу над життям і смертю, і має більший вік, як тіло, ця думка хвилювала давніх людей, хвилює нас і сьогодні. Астральний світ реально існує (у Біблії він називається Раєм і Пеклом), психологи ж його називають областю сновидінь психіки. Астральний світ є однією із позачасових площин ноосфери. Те, що нам звичне, коли ми не спимо, не підходить до астрального світу. Як і потік часу із теперішнього в минуле, як і протилежності матеріального та ідеального.

Астральний світ – це «прикордонна зона» між фізичним вакуумом і ідеальним світом мислеформ. Вже доведено, що саме до астрального світу ми переносимось під час сновидінь. В астральному світі живуть не фізичні тіла, а їхні інформаційно-енергетичні копії-моделі, що називаються фантомами. А фантомні двійники людини були відомі ще давнім ацтекам, індусам, єгиптянам та іншим народам. У людини, яка живе, двійник виходить з тіла під час сну, хоч ми цього не усвідомлюємо і не пам’ятаємо проснувшись. Натренована людина (або в стані великого психічного збудження, горя-печалі) може замовляти свої астральні подорожі в стані штучно викликаного трансу. Вихід душі з тіла в астральний світ під час трансу чи сну здійснюється при вищих психічних процесах – пам’яті й уяві. У сні ці процеси діють вільно. В астральному стані людина здобуває незвичайні властивості, у ньому відбувається заміна фізичної дії, людина здобуває незвичайні властивості – її «Я» може відділятися від тіла, виходити з нього, як звір виходить з клітки, і мандрувати в ірреальному світі. Правда, ця подорож може закінчитися сумно, душа «Я» може не повернутися в тіло, і людина уві сні помре… Але уві сні людина здатна жити творчо, адже астральний світ – це не просто сон, а паралельна нам інша реальність, але реальність як ніби навпаки. Тобто дзеркальний фізичний світ.

Здатність мандрувати в астральному світі можна розвивати й тренувати. Цим і займаються в американському інституті Монро на курсах парапсихології і екстрасенсорики. Людей навчають методам входження в астральний психічний стан і мандрувати в ньому туди, куди багне ваша душа.

Помандрувати душі Ярославни на Дон, де билися руські війська її милого, і допомогла Явдошка, звана в Путивлі відьмою…

Проснувшись вранці, Ярославна лежала з широко розкритими очима і ніяк не могла збагнути: де вона? У Путивлі, в княжім теремі чи в донецькому степу біля швидкої Каяли, де в битві полягло руське військо?…

Біля неї стояла Явдошка, звана в Путивлі відьмою.

– Чи допомогло тобі, княгине, моє зілля? – питала.

– Ой, допомогло, паніматко, допомогло.

– Чи літала ти зигзицею туди, де твій князь із військом перебуває?

– Ой, літала, паніматко, зигзицею сизокрилою літала. Князеві та дружині його довгі літа віщувала.

– Що ж ти бачила там, княгине, що чула?

– Там степи чужі, не наші, ворожі, безводні. Там сонце половецьке русичів пече, спрагою їм дозоляє. Там вітри, онуки Стрибогові, на моє ладо з військом хмарами стріли несуть, там Ігоря мого з кривавими ранами в полон вели – сонце померкло в моєму житті. Не жити мені більше без лада мого, світу білого не бачити.

– Князь повернеться – чекай і сподівайся. А все те, що ти побачила біля річки Каяли – правда-правдонька гірка і сумна.

Заплакала-затужила Ярославна у Путивлі-граді рано-вранці. До вітрів зверталася, до сонця, до Дніпра… І всі дивувалися: звідки княгиня те знає, перебуваючи у Путивлі на валу? А коли звістка про розгром русичів прилетить і в Путивль, всі дивуватимуться – звідки про те раніше знала княгиня? Невже й справді вона, як співає на валу, літала сизокрилою зигзицею до річки, до Каяли?…

Співаючи, тужачи, Ярославна чекала своє ладо з походу. А чекаючи, співала:

Вперше у «Слові» річка Каяла згадується в розділі, де описується друга битва русичів – для них нещаслива, – з донецькими половцями.

Річку Каялу дослідники «Слова», історики та любителі давнини шукають в Україні ось уже 200 років і ніяк не можуть її знайти, хоч уже, здається, чи не по метру дослідили всі землі біля Дону великого і Дінця малого, близько і віддалеки од нього. Вона мовби є – принаймні була, «Слово» ж її кілька разів згадує, описуючи битву Ігоревої дружини з половцями (а битва ж була, була!) – і ніяк не можуть знайти. Бодай її слід.

З Інтернет-видання:

«Питання про локалізацію р. Каяли досі не вирішене, хоч існує багато гіпотез про місце її розташування.

І все ж уявляється більш вірогідним, що р. Каяла і р. Сюурлій відносяться до басейну р. Дону, і що битва 1185 року відбувалася на території донецьких половців, адже взятий Ігор у полон був главою донецьких половців – ханом Кончаком… А втім, існують й інші гіпотези, може, ще й переконливіші, про походження назв рік Каяла і Сюурлій.

Етимологія цих назв може бути розкрита за умови врахування іншої назви, або тієї ж самої ріки, або іншої, що згадуються в руських літописах у зв’язку з походом Ігоря Святославича, а саме ріки Сюурлій.

Походження назв Каяла і Сюурлій швидше всього пояснюється характеристикою рік по тій чи тій ознаці, пов’язаній з природними умовами, тобто з ознаками, що характеризують флору і фауну місцевості, як це частіше всього й відбувається у відношенні назв для тюркських назв річок.