Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"

Все це, застерігає Віктор Поліщук, — не якась собі пропаганда голови ОУН-бандерівців (тепер КУН) Ярослави Стецько, а реальна загроза для України. Бо ж, посилено подається з-за кордону фінансова допомога націоналістичній пресі в Україні, і не тільки їй. Сьогодні необандерівець Валентин Мороз кричить: «Бандера — то Шевченко XX століття! Гітлер — то Христос XX століття!» Чи бачать всі ті представники «національної еліти» (І. Дзюба, М. Жулинський, І. Драч, Д. Павличко та ін.), що творять?» — запитує під кінець автор.

Віктор Поліщук всі ті ігрища націоналістів, які творяться сьогодні в Україні, називає «відьомським балом ОУН». «Де ж ті українські письменники, котрі зуміли б показати глибину (або мілкість) злочинної душі вбивника з УПА?», — з сумом зазначає він. «Не враховуючи українських авторів, котрі писали в умовах більшовицького режиму, досі ніхто з українців не визнав вину ОУН-УПА за злочини народовбивства на поляках у час війни», — скрушно зауважує автор». Я соромлюся того, що вчинили мої земляки в час війни. Я соромлюся за тих, котрі вели євреїв на страту. Соромлюся дій УПА, соромлюся ОУН, яка винна у смерті поляків, євреїв, росіян, українців…».

Тобто, Віктор Поліщук соромиться тих, хто «з національності робить професію». Тому, пишучи цю книгу, щиро заявляє: «У цій книзі — мій біль, мій сором за злочини моїх співвітчизників».

Злочинно ототожнювати український націоналізм з українським народом. Сором чесного українця Віктора Поліщука і примусив написати цю сповідь. Він пише про це так: «Восени 1992 року приїхала до Торонто колишня наша сусідка з Дубна, українка Віра Корецька. В розмові зі мною вона повторила думку простого селянина з-під Дубна: ОУН-УПА так зганьбила наш український народ, що цієї плями з нас уже ніколи не змити. А я кажу — з українського народу можна і треба цю пляму змити, сказавши правду про злочини ОУН-УПА.

Тому, завершуючи книгу «Гірка правда: злочинність ОУН-УПА» Віктор Поліщук заявляє:

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Вже пора поставити крапку. Бо подібні викривання можна продовжувати без кінця. На поставлене запитання — з ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни? — відповіли самі націоналісти та ті автори, які писали про ОУН-УПА. Однак, ще раз нагадаємо читачам кілька суттєвих позицій:

«ОУН сподівається, — писали бандерівці 14 серпня 1941 року в «меморандумі», посланому в Берлін, — що в рамках німецької політичної системи можуть здійснювати свої ідеали спонтанно і вільно…»; «Коли ж Німеччина пішла війною проти Росії, нашого ворога, — писав Степан Бандера в 1948 році в брошюрі «Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном», — то Україна (читай: українські інтегральні націоналісти — В.М.) не могла прийняти неприхильно цього факту… Тому наша лінія дії була чітка: невідступне відстоювання її — готовність до приязних взаємин і до спільної війни проти більшовицької Росії і тільки проти неї…»

Тут, як бачимо, Бандера ставить наголос на війні «проти більшовицької Росії» і «тільки проти неї». Завершував свою думку провідник ОУН такими однозначними застереженнями: «Таку політичну лінію ми вважаємо за єдино правильну, її ми намітили, її реалізували і важкими жертвами відстояли — і до неї завжди признаємося…» Отже, свою (як і ОУН-бандерівців) позицію у минулій війні Бандера вважав «єдино правильною» і до неї «завжди признавався», тобто її схвалював і не відмовлявся.

А чи «признаються» у своїх численних злочинах нинішні шанувальники донцовщини і бандерівщини, які вже реанімували свої структури в незалежній Україні?

Вже понад півстоліття минуло з часів однієї з найстрахітливіших воєн, які знало людство. Зарубцювалися шрами землі, але рани людей ще болять і кровоточать. Відходять у небуття зболені життям ветерани Другої світової. Але Пам'ять народна живе в серцях живих і чесних людей. Історія, як відомо, вчить нинішні і прийдешні покоління уму-розуму. Але, як бачимо, недавня історія нічому не навчила нинішніх шанувальників й апологетів злочинного інтегрального націоналізму. Вони не тільки не відмовляються від злочинів минулого, але й тепер ставлять пам'ятники есесівцям 14-ої гренадирської дивізії СС «Галичина», провідникам ОУН-УПА Є. Коновальцю, А. Мельнику, С. Бандері, Р. Шухевичу та іншим, славлять убивць поляків, євреїв, росіян, українців як «національних героїв України, їх іменами називають вулиці і площі, відроджують людиноненависницький дух донцовщини і бандерівщини. Окремі з націонал-фашистів, навпаки, не тільки реанімують злочини минулого в цілості і незмінності, але й намагаються найганебнішим граням історії надати ще ганебніших віддзеркалень.

Мало того, сьогодні з'явились такі шанувальники, які ідеологію войовничого, інтегрального націоналізму (за Донцовим) прагнуть перетворити на об'єкт наслідування, традиціоналізму, перетворюють її в галицький фундаменталізм, а криваву практику бандерівщини — в розгнуздану політичну істерію людиноненависництва і людиновбивства. Такі методи політичної дії вони вважають рятівними для сучасної незалежної і «демократичної» України.

Можливо, нинішні українські націоналісти не такі, як були в недавньому минулому? Можливо, уроки історії не пішли їм на користь? Ні! Маємо те, що маємо, як сказав один із «національних» політичних діячів. Вони нічого не забули і нічому не навчились.

Знову «національна еліта» («луччі люди», «ініціативна меншість» за Донцовим, яку тепер називають «національно свідомими» чи «національно заклопотаними») об'єднуються в такий же тоталітарний «орден кращих людей», як і в 30–40-ті рр. Сьгодні вони кричать: «Ця організація (орден!) повинна складатися з ідейних однодумців і за своєю внутрішньою організаційною структурою повинна мати напіввійськовий характер. Це повинен бути своєрідний орден, про який писав Д. Донцов». («Напрям». 1991. № 4.)

Вони знову шукають «ворогів України», знову від істерії і людиноненависницької паранойї у них крутиться голова, напружуються нерви і чешуться кулаки…

Хто ж ті «вороги України»? «Коли говорити про теперішній історичний період, — пише один із затятих «національно свідомих», — то головним ворогом України була, є і, без сумніву, ще довго залишатиметься Росія». Бо «найкращий москаль — це мертвий москаль». Для цього, звичайно, можуть згодитися всі ті засоби, увесь злочинний досвід бандерівщини, здобутий в минулому. От і доводиться нинішнім шанувальникам ОУН-УПА оживлювати «поганьблені сторінки» минулої війни! «Коли йде боротьба на виживання, — пишуть неофашисти у «вільній» Україні, — не варто плакатись, що якийсь-то метод боротьби вульгарний чи жорстокий. Якщо перед тобою вороги, вони повинні бути знищені, скопрометовані, вигнані… Про моральність поговоримо, коли переможемо…»

Така відверта проповідь фашизму не випадкова, бо цьому всебічно сприяють націонал-«демократи» і націонал-«реформатори», які прийшли сьогодні в Україні до