Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

1. До спадкоємців переходять усі права та обов’язки за договором оренди житла з викупом, які мав спадкодавець.

2. Відмова спадкоємців від договору оренди житла з викупом здійснюється у порядку, встановленому статтею 1273 цього Кодексу.

3. Дострокове припинення договору оренди житла з викупом за ініціативою спадкоємців здійснюється у порядку, визначеному законом.

(Доповнено ст. 12321 Законом від 25.12.2008.)

1. Положення ч. 1 ст. 12321 ЦК нічого не додає до загальних правил ст. 1218 і 1219 ЦК: права та обов’язки за договором оренди житла з викупом спадкуються на загальних підставах.

2. Частина 2 ст. 12321 ЦК лише іншими словами повторює загальне правило про безумовний і беззастережний характер відмови від прийняття спадщини: права та обов’язки за договором оренди житла з викупом або спадкуються разом з рештою спадщини, або спадкоємець (спадкоємці) відмовляється від прийняття спадщини в цілому (в тому числі і від прав та обов’язків за договором оренди житла з викупом).

3. Установлення особливої правової форми відмови спадкоємців від договору оренди житла з викупом, передбаченої ч. 2 ст. 12321 ЦК, не виключає застосування до відносин між спадкоємцями, з одного боку, та орендодавцем — з іншого, загальних правил про розірвання договорів (ст. 651 — 653 ЦК), правил про розірвання договорів оренди житла, передбачених ч. 2 ст. 825 ЦК.

1. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

1. У ст. 1233 ЦК наводиться визначення заповіту. Поняттям заповіту не охоплюється розпорядження, яке може дати банку (фінансовій установі) вкладник на випадок свої смерті. Але до цього розпорядження можуть застосовуватись за аналогією деякі положення Цивільного кодексу щодо заповіту. До умови договору особистого страхування, відповідно до якої страхувальник призначає особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, положення Цивільного кодексу про заповіт застосовуватись не можуть.

1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Отже, таке право мають особи, які досягли вісімнадцяти років (повноліття), особи, які не досягли повноліття, але вступили в шлюб, який належне зареєстрований (ч. 1, 2 ст. 34 ЦК). Право на заповіт мають також особи, які досягли шістнадцяти років, працюють за трудовим договором або записані батьком або матір’ю дитини, якщо їм надана повна цивільна дієздатність у порядку, встановленому ч. 2 ст. 35 ЦК. Таке право мають і особи, які досягли шістнадцяти років, які зареєстровані як підприємці і які набули повної цивільної дієздатності відповідно до ч. 3 ст. 35 ЦК. З іншого боку, не мають права на заповіт особи, визнані недієздатними (ст. 39 — 42 ЦК), і особи, цивільна дієздатність яких обмежена за рішенням суду.

2. Оскільки заповіт підлягає посвідченню нотаріусом (ч. 3 ст. 1247 ЦК), практично виключається порушення вимоги ч. 2 ст. 1234 ЦК про здійснення права на заповіт особисто. Але навіть пряме зазначення в ч. 2 ст. 1234 ЦК про заборону вчинення заповіту через представника не є підставою для визнання цього правочину нікчемним, оскільки ч. 2 ст. 1234 ЦК не встановлює прямо правила про нікчемність заповіту, вчиненого з порушенням ст. 1234 ЦК. Підставою недійсності (нікчемності) заповіту, вчиненого через представника, є ч. 1 ст. 1257 ЦК.

1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

1. Заповідач є вільним у визначенні спадкоємців та їх кількості. Ними можуть бути будь-які учасники цивільних відносин (ст. 1222, ст. 2 ЦК). Те, що зазвичай заповіт складається на користь членів сім’ї, близьких родичів, не перешкоджає складанню заповітів на користь будь-яких суб’єктів цивільного права. Заповіт, як і будь-який правочин, не може суперечити моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК). Але на випадок ігнорування заповідачем інтересів осіб, які є відповідно до закону спадкоємцями за законом та які потребують соціального захисту, встановлюється право на обов’язкову долю у спадщини (ст. 1241 ЦК). Тому визнання заповіту недійсним з мотивів його суперечності моральним засадам суспільства можливе тільки в крайніх випадках.

2. Право заповідача позбавити осіб із числа спадкоємців за законом права на спадкування формулюється в ч. 2 ст. 1235 ЦК більш категорично, ніж право заповідача призначити спадкоємців. Право позбавити права