Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

4. Поряд з розумінням місця вчинення заповіту, яке викладене в попередньому пункті коментаря, в ст. 41 Закону «Про нотаріат» [57] використовується поняття місця вчинення нотаріальних дій. Тут місце вчинення нотаріальних дій розуміється перш за все як можливість вибору нотаріуса, який посвідчує правочин. Заповіт може посвідчити будь-який нотаріус незалежно від місця проживання заповідача чи від місця знаходження майна, якого заповіт стосується. Ще одне розуміння місця вчинення заповіту — це приміщення, де він посвідчується.

Як і інші нотаріальні дії, посвідчення заповіту вчиняється в приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, у державному нотаріальному архіві. Якщо посвідчення заповіту нотаріусом здійснюється поза зазначеним приміщенням за наявності підстав для цього (частина друга ст. 41 Закону «Про нотаріат»), повинно дотримуватись правило про те, що нотаріус може здійснювати нотаріальні дії тільки в межах нотаріального округу. У цьому випадку у посвідчувальному написі та в реєстрі зазначається на місце посвідчення заповіту (вдома, за місцезнаходженням юридичної особи тощо) (п. 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [434]).

1. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

2. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

1. Стаття 1248 ЦК формулює деякі правила, що стосуються порядку посвідчення заповіту нотаріусом. Заповіт може бути власноручно написаний заповідачем. Нотаріусу також надається право на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно. Не передбачається можливості написання заповіту будь-якою іншою особою. Допускається, щоб заповіт був надрукований за допомогою загальноприйнятих технічних засобів заповідачем або нотаріусом. Частина друга ст. 45 Закону «Про нотаріат» приписує лише, щоб документи, які посвідчуються нотаріусами, підписувались відповідними особами у присутності нотаріуса. Але допускається, щоб документ, який підлягає нотаріальному посвідченню, був підписаний у відсутності нотаріуса, якщо особа підтвердить, що документ підписаний нею.

2. Якщо заповіт написано власноручно нотаріусом зі слів заповідача або надруковано нотаріусом, він має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач внаслідок фізичних вад не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках (ст. 1253 ЦК).

1. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

2. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача.

Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

1. Секретний заповіт — це нове явище в цивільному праві України. У принципі, потреби у встановленні правової конструкції секретного заповіту не було, оскільки є правила про таємницю заповіту (ст. 1255 ЦК), про додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій (ст. 8 Закону «Про нотаріат»). Але законодавець врахував реальний стан справ стосовно дотримання вимог закону у сучасному українському суспільстві і на додаток до положень про таємницю заповітів передбачив правову конструкцію секретного заповіту.

2. Секретним є такий заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Для забезпечення секретності заповіту заповідач подає його нотаріусу для посвідчення в заклеєному конверті. На конверті має міститись підпис заповідача. Наявність підпису заповідача на конверті є підставою для визнання заповіту дійсним, при тому, що його текст і не був підписаний заповідачем. Відсутність у тексті секретного заповіту зазначення місця і дати його складення (ч. 1 ст. 1247 ЦК) не може бути достатньою підставою для визнання заповіту недійсним. Нарешті, зміст секретного заповіту має визначатись відповідно до ст. 1256 ЦК.

3. Посвідчення секретного заповіту здійснюється нотаріусом шляхом проставлення на конверті посвідчувального напису, який скріплюється печаткою. Після цього нотаріус у присутності заповідача поміщає конверт із секретним заповітом в інший конверт та опечатує його.

4. Секретний заповіт може бути посвідчений тільки нотаріусом. Неможливість посвідчення секретного заповіту посадовою, службовою особою органу місцевого самоврядування прямо випливає із ст. 1251 ЦК. Консульські установи вправі посвідчувати заповіти (ст. 38 Закону «Про нотаріат»). Це право консульських установ не включає права посвідчувати заповіти секретні. Стосовно посадових, службових осіб, які зазначені в ст. 1252 ЦК, обмеження щодо посвідчення секретних заповітів встановлені ст. 40 Закону «Про нотаріат».

1. Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім’ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

2. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст.

3. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.

1. Стаття 1250 ЦК встановлює порядок оголошення змісту секретного заповіту. День оголошення нотаріус визначає після одержання інформації про відкриття спадщини. Якщо нотаріусу відоме місце проживання членів сім’ї та родичів спадкодавця,