Читати книгу - "Книга вигаданих істот"

Згідно з історією, Дракон — батько перших імператорів. Його пазурі, зуби та слина мають лікувальні властивості. Він може бути видимим чи невидимим для людей — як йому заманеться. Навесні він підноситься в небо; восени занурюється в морську глибінь. Деякі Дракони безкрилі й літають завдяки власному пориванню. Науці відомі різні види Драконів. Дракон Небесний тримає на собі палаци божеств і пильнує, щоб вони не впали на землю; Дракон Божественний породжує вітри й дощі на благо людей; Дракон Земний спрямовує плин струмків і річок; Дракон Підземний стереже від людей заборонені скарби. Буддисти стверджують, нібито Драконів не менше, ніж риб у численних концентричних морях; десь у Всесвіті є священне число, що позначає їхню точну кількість. Китайці вірять у Драконів більше, ніж в інших божеств, бо постійно бачать їх у мінливих хмарах. Шекспір також спостеріг, що хмари часом набувають форми Дракона (sometimes we see a cloud that's dragonish).

Дракон владарює над горами, пов’язаний з геомантією{84}, живе поблизу могил, асоціюється з культом Конфуція{85}, він — Нептун морів, але з’являється й на суходолі. Царі морських Драконів мешкають в осяйних підводних палацах і харчуються опалами та перлинами. Царів цих п’ятеро: головний — у центрі, ще чотири — на кожній стороні світу. їхня довжина сягає милі, а від їхніх рухів двигтять гори. Дракони вкриті панциром з жовтої луски. Під пащею в них борода; лапи і хвіст волохаті. Чоло нависає над палахкими очима, вуха маленькі й товсті, паща завжди роззявлена, язик довгий, а зуби гострі. Від їхнього дихання вода з рибою скипає, а від випарів їхніх тіл риба смажиться. Виходячи з моря на суходіл, вони спричиняють смерчі й тайфуни; літаючи в повітрі — бурі, що зривають покрівлі з міських будинків і затоплюють поля. Царі Драконів безсмертні й можуть спілкуватися між собою попри відстань, бо слова їм для цього не потрібні. Щороку на третій місяць вони роблять звіт вищим небесам.

Дракон Західний

Велика товста змія з пазурами та крилами — ось, мабуть, найточніший опис цього Дракона. Він може бути чорним, але водночас і лискучим; а ще він зазвичай вивергає вогонь і дим. Певна річ, ідеться про його теперішній образ; греки, здається, застосовували цю назву до будь-якої великої змії. Пліній оповідає, що влітку Драконові смакує слоняча кров, бо вона вельми холодна. Він зненацька нападає на слона, обвиває його й упинається в нього зубами. Знекровлений слон качається по землі та помирає; помирає і Дракон, розчавлений важким супротивником. Також можна прочитати, що ефіопські Дракони в пошуках кращих пасовиськ перепливають Червоне море та переселяються в Аравію. Щоб здійснити цей подвиг, четверо чи п’ятеро Драконів переплітаються між собою, вистромивши голови над водою, і утворюють такий собі паром. Інша глава присвячена лікарським засобам, які роблять з Дракона. Там читаємо, що його висушені й перетовчені з медом очі — чудова мазь проти кошмарних снів. Жир з серця Дракона, загорнутий у шкуру газелі та прив’язаний до передпліччя жилами оленя, забезпечує успіх у судових позовах; таким же чином прикріплені до тіла зуби Дракона роблять панів поблажливими, а царів милосердними. У тексті скептично згадується суміш, що дає людям непереможність. Її виготовляють зі шкури та кісткового мозку лева, піни коня, який щойно виграв перегони, пазурів собаки та хвоста й голови Дракона.

В одинадцятій пісні «Іліади» мовиться, що на щиті Агамемнона зображений синій триголовий Дракон; через багато століть скандинавські пірати прикрашали Драконами свої щити, а головами Драконів — носи своїх кораблів. У римлян Дракон був емблемою когорти, як орел — легіону; звідси походять сучасні драгунські полки. На штандартах германських королів Англії Драконів зображали, щоб посіяти страх серед ворогів. Так у романі «Атіс»[20] можна прочитати:

Се souloient Romains porter,

Се nous fait moult á redouter[21].

На Заході Дракона завжди сприймали як лиходія. Одним з класичних геройських подвигів (Геракла, Сігурда, святого Михаїла, святого Георгія) вважалися перемога й убивство Дракона. У германських легендах Дракон охороняє коштовності. Так, у «Беовулфі»{86}, створеному в Англії приблизно в VIII сторіччі, згадується Дракон, який протягом трьохсот років охороняє скарб. Раб-утікач ховається в його печері та краде кубок. Дракон прокидається, помічає крадіжку та вирішує вбити злодія; час від часу він однак повертається в печеру й уважно її оглядає. (Чарівна вигадка поета, який надає чудовиську такої людської непевності). Дракон починає спустошувати королівство; Беовулф знаходить його, розпочинає двобій і вбиває.

Люди вірили в існування Дракона. У середині XVI сторіччя про нього згадує «Historia Animalium»[22] Конрада Геснера{87} — видання наукового характеру.

Час істотно потьмарив славу Драконів. Ми віримо в лева як у реального звіра і як у символ; віримо в Мінотавра як у символ, хоч у реальність його не віримо; Дракон, можливо, найбільш відомий, але й найменш удачливий з-поміж фантастичних істот. Він видається нам наївним і зазвичай заражає наївністю ті історії, в яких згадується. Варто однак пам’ятати, що йдеться про новочасні забобони, спричинені, можливо, надміром Драконів у чарівних казках. Між тим в Об’явленні святого Івана Богослова двічі згадується Дракон, «змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана». Також святий Августин{88} пише, що диявол — «це лев і Дракон; лев за духом, Дракон за підступністю». Юнг{89} завважує, що в Драконі поєднані змія та птах, елементи землі та повітря.

Дракон Китайський

Китайська космогонія вчить, що Десять Тисяч Істот (світ) народжуються з ритмічного поєднання двох вічних взаємопов’язаних начал — Інь та Ян. Інь відповідають зосередженість, темрява, пасивність, парні числа й холод; Ян — зростання, світло, поривання, непарні числа й тепло. Символами Інь є жінка, земля, помаранчевий колір, долини, річища і тигр; символами Ян — чоловік, небо, синій колір, гори, дорожні стовпи, Дракон.

Китайський Дракон — Лунь — одна з чотирьох магічних тварин. (Інші три: єдиноріг, птах Фенікс і черепаха). Західний Дракон у найкращому разі страшний, у найгіршому — кумедний;