Читати книгу - "Наосліп, Ерін Кас"

— Ти сама в це віриш? — питає Лера.

— Ні, але все ж може бути. Це кохання… Я взагалі не впевнена, що воно існує. Про нього стільки говорять, та важко повірити, коли жодного разу не кохав.

— У тебе не було першого кохання? Ти ні з ким не зустрічалась? — продовжує допит Лера. Це її улюблена тема, отакі розмови по душах.

— Кохання ні, а хлопець був. Я два роки зустрічалася з однокласником. Потім ми розбіглися, бо він мені набрид зі своїми зізнаннями, а я не могла відповісти взаємністю. Як можна зізнаватися у коханні, коли не відчуваєш його?

— І ти до нього зовсім нічого не відчувала?

— Я ж не робот. Звісно, він подобався мені, але чомусь мені здається, що оте кохання має інші емоції.

— А я закохана, — зізнається моя Романюк і дивує мене до межі. Ці відвертості можуть означати тільки одне: вона приймає Лію й довіряє їй.

— І що, у вас прямо так все серйозно?

— Так, — чую усмішку подруги.

— Щось я не помітила, щоб він тобі телефонував ці два дні.

— Ну… Ми списувались учора ввечері.

— Ти йому писала? — питає Лія, а я розумію, до чого вона веде.

— Та-а-ак, — протягує Лера. — Не думаю, що в нього є час на спілкування, коли на четвертому курсі дуже багато завдань.

— Знаєш… — починає вона, але я перебиваю.

— Потрібно бути обережнішою, сонце. І обов’язково запитай його про наміри.

— Ось так просто запитати?

— Не просто, а притиснути біля стіни й все детально розпитати, — хихоче Лія. — Насправді не варто довіряти настільки сильно, навіть якщо закохана по вуха.

— З вашими порадами закохаєшся, — бурчить подруга й перевертається на бік.

— Ні, якщо серйозно, то у всіх нас колись будуть сім'ї. Принаймні я на це сподіваюся, і кохання, про яке всі так багато говорять.

— Головне, щоб воно було взаємним, — порушую тишу. — Бо моє перше кохання виявилося не таким райдужним, яким я його уявляла.

— У нас забагато вимог до нього, а ми не в фільмі. Розкажеш?

— Немає про що розповідати. Стандартна ситуація першого розчарування. Мені страшенно подобався однокласник Сергій. Я ночами не спала, уявляла, як він зізнається мені у коханні, ми вступимо разом до університету, а по його закінченню одружимося і будемо жити, як в казці.

— Казка виявилася жахастиком?

— Ні. До казки діло не дійшло. Хоча, ми й справді почали зустрічатися, а потім він просто кинув мене заради іншої дівчини на початку одинадцятого класу.

— От падлюка! — надто голосно вигукує Лія. — Ти йому помстилася?

— Вона ледь дуба не врізала від розчарування, — порушує тишу Лера, яка весь час мовчала. Вона знає про цю історію з першого місяця нашої дружби. Один раз я говорила про це, і більше ми не поверталися до цієї теми.

— Ось тобі й кохання, — вже тихіше каже Лія, і всі замовкають.

Не хочу згадувати, але знов думками повертаюся у той день, коли пішла з Сергієм на дискотеку. Я була такою щасливою, ми весь час трималися за руки, він запрошував мене на повільні танці. Допоки не прийшла та компанія дівчат і його давня знайома. Після того вечора наші стосунки розпадалися шматочок за шматочком без будь-якої надії на порятунок. Як виявилось, я страждала вдома, а він гуляв з новою дівчиною, повністю начхавши на мої почуття.

Звісно, від батьків таке не приховаєш. У мене не було апетиту, я була пригнічена і дуже часто плакала. Шкільні подруги не мали бажання сидіти біля мене, тому з задоволенням ходили гуляти далі. Тоді я гадала, що ніколи не отямлюся від душевного потрясіння. Батьки дуже хвилювалися й намагались достукатися до мене, що потрібно навчатися, бо це випускний клас. У підсумку, я передумала вступати до університету й вступила у цей коледж. Було байдуже куди, аби не туди, де навчатиметься він. Зараз все минуло, але осад на душі лишився. Не можу я похвалитися першим коханням, бо було воно надто болючим.