Читати книгу - "Алхімія, Аліна Скінтей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Аріан пішов в перед і за ним обережно Шеллі, натягуючи смердючу накидку на обличчя. Останій раз як вона була в цій таверні, хазяїн гучно лаявся, коли було розгромлено кілька столиків, та вибите вікно. Не те щоб Шеллі до цього докладала зусиль, та нападники були не надто повороткими. Вибирати між порятунком та розгромом, вона не збиралася.
Зараз в таверні як і минулого разу було повно людей, які розпивали ель, їли м'ясо, грали в карти й весело реготали. Від запаху їжі в шлунку все скрутилося, та Катрайн не подала й натяку на голод, прямуючи за Дааром.
— Кімнату на ніч й бажано, щоб з двома ліжками, — він дістав із кишені золоту монету й поклав на стіл перед жінкою, яка своєю чергою поклала ключ. — На решту принесіть до кімнати м’яса, хліба та глечик молока. Якщо маєте сир, то ще й сиру.
— Кімната на третьому поверсі, в кінці коридору остання з права.
— Дякую, — Аріан вдячно всміхнувся жінці й взяв ключ.
— От і не доведеться спати на підлозі, — вимовила Катрайн коли вони увійшли в кімнату.
Даар проігнорував її слова.
— Зачекаєш мене тут, — він поправив рюкзака на плечах, — а я піду до голови села.
— Добре. Аріан, ти завжди не розлучаєшся зі своїм рюкзаком? — запитала вона його, коли він був в же в дверях.
— А хіба ти у своєму не носиш всі необхідні речі, якщо прийдеться різко тікати?!
Вона не відповіла йому, і він пішов. Якщо на плечах Даара це був рюкзак значних розмірів, тоді в Катрайн це було щось мініатюрне й легке, яке не загубити. За кілька хвилин до кімнати принесли їжу.
— Не зачиняйтеся, — попрохала жінка. — За кілька хвилин вам принесуть змінний одяг. Який у вас розмір?
— Одяг?
— Містер Даар все оплатив, — жінка широко всміхнулася, поправляючи виріз на глибокому декольте. — То який у вас розмір?
Зачинив кімнату після того, як принесли на подив досить якісний одяг, що складався зі шкіряних штанів, корсета та білосніжної сорочки, була навіть накидка, вона пішла до купальні. Гаряча вода останнім часом була справжньою розкішшю, а купатися в прохолодній стало звичною справою.
Катрайн занурилася у ванну, вдихаючи пари води. Те, що в таверні були ефірні олії, також приємно дивувало. Чомусь їй завжди такі місця здавалися огидними, і в них були лише п’яниці та волоцюги. Тепер вона розуміла, що тут цілком могли весело проводити час і вельможі. Простині були чистими, кімната охайною і мала всі зручності.
Ще два місяці назад її життя було зовсім іншим, і про гарячу воду та навіть приймання ванни, вона не мріяла. Закінчив із відзнакою академію й отримав ліцензію, Катрайн гадала що нарешті стане вільною. Вона ніколи не бажала бути відьмою, гонитися за істотами чи щось подібне. Це було бажання батька, який був видатним відьмаком, доки не подався в політику. Катрайн просто хотіла взяти шлюб із коханим, й насолоджуватися життям в його обіймах. Звісно ціллю не було ставати принцесою сусіднього королівства, та так вже сталося, що принц Деон Ньюман проявив до неї зацікавленість, коли приїздив на один із балів Весняного Рівнодення. З того часу й почалися таємне листування, зустрічі в садах, палкі поцілунки доки ніхто не бачить. Їхні стосунки тривали близько двох років, і коли Шеллі мала закінчити навчання, Деон мав її засватати.
Всі мрії й сподівання пішли шкереберть, коли батько повідомив про домовлений шлюб. Його не цікавила думка єдиної доньки, він хотів закріпити свою владу, отримавши підтримку іншого вельможі. Слухати про кохання батько не захотів, а розповісти про принца вона не могла. Це однозначно привело б до політичного перевороту в королівствах. Таємно домовившись, що вона покине своє королівство й прибуде до нього, де вони візьмуть священний шлюб, й це покладе край будь-яким угодам. Шлюб ніхто не зможе розірвати, навіть король, якщо його вкладуть в храмі, а завірить все це дійство священник.
Єдине де прорахувалася Катрайн, це те, що покинути королівство не так легко, особливо коли переслідувачам обіцяють чимало золота за її повернення до сімейного маєтку.
Роздуми так захопили Шеллі, що вона не помітила як охолола вода, а заплетене волосся майже висохло. Скрип дверей змусив її різко піднятися із води, й обгорнутися у полотенце.
— Гей, ти там не заснула?
Тихий стукіт в двері й знайомих голос Аріана.
— Ні. Я вже виходжу.
Натягувати шкіру на тіло, після приймання ванни було не зручно, але вона не збиралася спати в халаті чи нічній сорочці. Натягнув чоботи в який були кинджали, й зашнурував корсет, вона взяла свій невеличкий рюкзак й відчинила двері.
— Можеш скористатися ванною.
— Вельми вдячний за дозвіл, — іронічно промовив Аріан.
Він був звхмелівшим, мав рум’янець на щоках, та широку посмішку. Алкоголь діяв на нього як і на всіх решту, розкутість в емоціях була надто очевидною.
— Ти випив! — звинувачено сказала Катрайн.
— Це було заборонено угодою?
Даар вдарився плечем об дверний одвірок, тихо вилаявшись собі під ніс.
— Як мені покладатися на чоловіка, який захмелілий?!
— Можливо ти маєш рацію, — він зупинився й розвернувся до неї обличчям погоджено закивавши. — Я й сам на себе не можу покладатися, коли випито більше ніж п’ять кухлів елю.
— П’ять? — її очі округлилися, ще більше округлилися, коли Даар почав знімати сорочку крізь голову.
— Запевняю, тобі зі мною безпечніше, коли я вип’ю п’ять кухлів елю, — сорочка полетіла на підлогу. Аріан не стояв рівно, легко коливаючись на ногах, він розвернувся до неї спиною й почав розшнуровувати пасок. — В такому стані я не здатний ні на що. — Його слова не стосувалися магії і від цього щоки Шеллі спалахнули рум’янцем. Гортанний сміх вирвався з його вуст, — принаймні мені так казали, — він знову видав сміх, після чого ступив до купальні зачинивши двері.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Алхімія, Аліна Скінтей», після закриття браузера.