Читати книгу - "Хочу тебе на Новий рік, Дарина Міс"

Роблю глибокий вдих, але легше не стає. Усвідомлення так важко приходить до мене, бо здається нереальним. У нього були почуття до мене? Як довго? З якого часу? Коли закінчились?

— І навіть зараз? — запитую, бо надія знову оживає, знущаючись з дівочого серця. Воно тендітне, але таке гаряче. 

— Навіть зараз. Я приїхав тільки через те, що Павло проговорився про твою присутність. Це був шанс. Гадав, можливо новорічне диво станеться і все зміниться. Але довелось самому його створювати. Як і тобі, три роки тому, — кожне слово карбую в пам’яті, бо впевнена в тому, що ще не один десяток раз смакуватиму їх у своїй пам’яті. 

— Це означає, що ти ніколи не грав? — запитую, з нетерпінням чекаючи на відповідь. 

— Чому ж не грав. Грав, — промовляє, а серце завмирає. — Я грав в байдужість, коли повинен був відкритись. Новорічна ніч здавалась ідеальним варіантом, але ти зробила той хід, і я розгубився. Вирішив, що нехай все йде так, як повинно. Але помилився. Втратив три роки. І тепер жалію про це. Завжди жалів. 

Він торкається долонею моєї щоки, ніжно погладжуючи, і я тону в цих руках. 

— Ти так зізнаєшся у своїх почуттях? — запитую. 

— А що, дуже кепсько все? — посміхається, змушуючи й мене подарувати йому посмішку. 

Зовсім не кепсько! Але цього не кажу, а просто притуляючись ближче, залишаючи палкий поцілунок на губах. 

Я ж завжди вірила у новорічні дива. Завжди чекала і знала — вони трапляються. А мрії збуваються. Якщо віриш і чекаєш. А я чекала. Завжди. 

Хотіла. Марила. Любила. 

Цей Новий рік подарував те, що я так давно бажала. 

Щастя…

Те, що так хотіла... Давно!

Адже вперше я побажала тебе на Новий рік...
 

Кінець