Читати книгу - "В пошуках правди, Кетрін Огневич"

Коли я прийшла до тями, то не одразу зрозуміла, що трапилося. Пам’ятаю як розмовляла з Оллі, як благала його пообіцяти, що він зміниться. А потім… Потім я почула голос. Дуже знайомий голос, який я вже не чула доволі давно. Голос батька… Я спробувала підвестися, але раптово тіло охопила втома, яка майже знесилила мене.

— Вже отямилася?

Я знову спробувала підвестися, зачувши голос батька, але все марно. Я була дуже втомлена, а ще чомусь здавалося, що руки заніміли. Дивні якісь відчуття.

Невдовзі цей покидьок опинився коло мене і я відсахнулася. Чоловік, який раніше виглядав доволі привабливо, дбав за собою та зовнішнім виглядом, зник. Замість нього переді мною стояв чоловік з довгим волоссям, що стирчало з-під шапки в усі боки, з бородою та в речах, які мали доволі сумний вигляд. Не кажучи вже про запах. Виглядав він як справжнісінький волоцюга.

— Бачу, що вже отямилася. Маю визнати, я гадав, що ти навряд чи повернешся. Адже тоді, коли ти втекла, дівчинко, я добряче в тебе влучив. І не думав, що ти вижила.

О так, я добре пам’ятаю той день, наче це було вчора, а не кілька років тому. Коли він хотів залучити мене до якоїсь афери, я втекла з дому, щоб опинитися якомога далі від свого божевільного батька. Натомість мені це майже вдалося, коли переді мною з’явився портал до іншого світу. Але покидьок почав стріляти в мене. І, звісно ж, на моїй шкірі залишилося чергове нагадування про те, що не можна нікому довіряти. Особливо своїм рідним. Будь-хто може встромити ножа в спину…

— То я тебе розчарувала? Шкода. Я гадала, ти зрадієш. Адже ти постійно нагадував мені про те, що я винна в смерті матері.

— Вся така зухвала. Нічого не змінилося. Й досі говориш до батька зневажливим тоном.

— Батька? Ти мені не батько! І ніколи їм не був. Про це я теж дізналася, коли опинилася в іншому…місці.

Про те, що я була в іншому світі, вирішила не казати. Адже я не знала, що він може зробити з цією інформацією.

— Таки дізналася? А я все гадав, коли до тебе дійде. Коли ти народилася, я одразу зрозумів, що ти не моя. Ти була зовсім не схожою на мене. Ані краплі. Особливо коли стала дорослішати, я все більше переконувався в цьому. Але все одно це не завадить мені втілити плани, які я вже так давно маю…

Отакої! То він знав?

— Тільки подивись на себе. Який подив в твоїх очах я бачу, дівчинко! А ти думала, я не знав?

В мене забракло слів, аби щось сказати у відповідь. Виходить, весь цей час він знав. Знав і нічого не казав. Але звинувачував мене у смерті матері…

— Ти міг би і сказати.

— Міг би. Але хіба тоді було б весело? Ти б одразу втекла на пошуки свого справжнього батька і я…

— …втратив золоту жилу, яка приносила тобі купу грошей, — закінчила я замість нього і одразу отримала ляпаса від чоловіка. Він боляче стиснув моє підборіддя, змусивши подивитися на нього.

— Як бачиш, я не такий дурний. Я знав, що нема сенсу розповідати тобі правду. Адже знав, чим це скінчиться.

От тільки я так і не дізналася, ким насправді був мій батько. За час свого перебування в Лліріані я дізналася, що народилася я саме там. Але моя мати вирішила, що мені буде небезпечно перебувати в Лліріані через якесь дурне пророцтво і вона вирушила у подорож до іншого світу, де не існує магії. Де мені було б безпечніше і де мене б не знайшов чаклун, про якого йшла мова в пророцтві Ейлін. Так я і опинилася на Землі, де провела майже все своє життя.

Лише після зустрічі із останніх найстаріших пророків, Ейлін, я дізналася правду. Мій батько теж був лліріанцем. От тільки я так і не змогла його знайти… Втім, після того що сталося в палаці, в мене не було часу на пошуки батька. Я хотіла якомога швидше забратися з Лліріану, аби не бачити жодного представника королівської родини.

— Втім, я все одно втекла. І ти залишився ні з чим.

— Може й так. Але скоро це зміниться, дівчинко. Може я вже й не такий вправний, як раніше, але все одно маю зв’язки.

— Про які зв’язки ти говориш? Лише подивися на себе. Виглядаєш, як якийсь волоцюга. Від тебе смердить, наче від…

Знову черговий ляпас, від чого я починаю сміятися. Боже, як це на нього схоже! Як йому щось не подобалося, він завжди діяв саме так – давав ляпаса, аби підкріпити свій авторитет.

— Стули пельку, дівчисько! Ти припустилася помилки, коли вирішила навідатися до своїх братів. Я знав, що рано чи пізно ти повернешся і не втримаєшся. Я таки мав рацію, як бачиш. Але за той час, як тебе не було, в мене з’явився новий друг. І він дуже хоче з тобою познайомитися. Він от-от має прийти. Адже таких, як ти, тут дуже мало…

Раптом я заклякла. Дідько! У яке лайно вже встряг цей покидьок? Від слів про нового друга мені стало ніяково. Певно знову зв’язався з якимись бандюгами.

Я спробувала підвестися, але м’язи наче заніміли — я не могла навіть поворухнутися. Батько тільки розсміявся, побачивши мої жалюгідні спроби встати зі стільця.

— Не докладай зусиль, дівчинко. Я міцно тебе зв’язав. На цей раз не втечеш, — сказав цей бовдур, а мені одразу стало кепсько. Хто знає, з ким він там зв’язався і що то за чоловік має прийти? Проте, всі мої думки одразу зникли, як я побачила за спиною батька іншого чоловіка. Як тільки він наблизився до нас, я нарешті змогла роздивитися його як слід. Довге сріблясте волосся, м'які риси обличчя, густі брови, яким позаздрили б всі моделі косметичних брендів, пухкі губи і такі блакитні очі, що навіть при такому поганому освітленні як тут, легко було помітити їх прозорий відтінок. 

От тільки було щось в його погляді, від чого одразу мені стало страшно. Те, як він дивився на мене, наче вивчав поглядом тваринку, яку загнали в пастку,  і хижо посміхався. Чомусь в мене склалося таке враження, що він не міг бути звичайною людиною. Ну от робіть що хочете, але кажу вам — він не людина! Не знаю звідки в мене така впевненість в цьому, але за цією привабливою зовнішністю ховався справжнісінький хижак.