Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

На центральній площі Києва стрілки величезного квіткового годинника показували без чверті десять. Місто буквально пірнуло у літню імлу; один за іншим вуличні ліхтарі загорялись, немов новорічні гірлянди, створювали просто чарівне видовище.

Яні дуже подобалося спостерігати за вечірнім Києвом, особливо коли міська метушня засинала, здавалося, натомість якесь диво прокидалось, змушуючи її сердечко тремтіти. Все складалось сьогодні як ніколи, побачення в ресторані, що знаходився на даху височенної будівлі, нічний Київ, серйозний крок про який Яна так давно мріяла.

Щойно Левіна увійшла на територію ресторану, як в буквальному сенсі в неї перехопило подих. Розкіш закладу вражала: приглушене світло перепліталось з ненав’язливою мелодією фортепіано, створюючи особливу романтичну атмосферу; освіжаючий запах свіжих квітів розносився по всьому закладу, даруючи гостям хороші враження.

«Господар закладу явно не поскупився на інтер'єр» — подумала Левіна.

До Яни відразу ж підійшла адміністраторка, яка виділялася своєю білою легкою сукнею на тлі уніформи своїх підлеглих. На її обличчі сяяла мила посмішка, котрою вона вітала всіх гостей.

— У вас замовлений столик? — поцікавилася адміністраторка.

      На мить Яні здалося, що з голови дівчини стирчали великі білі вуха, як у лісового зайця.

— У вас замовлений столик? — повторилася та, ловлячи порожній погляд Яни. — У нас на цей вечір, всі столики заброньовані.

     Левіна кілька разів моргнула, уважніше розглядаючи дівчину в котрої вже не було вух.

— Так. Столик зарезервований, прізвище Хоменко.

     Дівчина швидко щось погортала у себе в блокноті, який тримала весь цей час в руках.

— Олександр Хоменко, правильно?

— Так-так.

— Ходімо за мною, я вас проведу.

Підійшовши до столика, Яна приємно здивувалася, коли замість стандартних букетів, які розставив персонал на інші столики, на неї чекав величезний букет її улюблених білих хризантем, які майже не продавали в літню пору.

 Олександр був тим самим хлопцем, про якого мріяла, напевно кожна друга дівчина. Стрункий, підтягнутий, чорні від природи волосся коротко підстриженим, квадратне підборіддя, темно-карі очі і злегка смаглява шкіра. Вихований, скромний – його якості можна було перераховувати до безкінечності.

 Олександр, як завжди, був одягнений надто педантично: персикового кольору сорочка, заправлена ​​в темно-сині класичні штани, замшеві в тон штанів туфлі. Від нього приємно пахло освіжаючим цитрусовим парфумами які уособлювали самого чоловіка. Коли він побачив свою обраницю, в той же момент підскочив, підставивши стілець Яні, легенько поцілувавши її руку.

— Я дуже радий тебе бачити.

— Я можу передати персоналу, щоб подавали страви?

Невпевнено вимовила адміністраторка, яка не дивилася на Олександра – вона навіть відсторонилася, коли той підійшов ближче. Яна ж дивної поведінки адміністраторки не помітила.

— Так, — коротко відповів Олександр. — Моя люба, — ніжно пролепетав чоловік сідаючи навпроти Яни, повільно наливаючи червоне вино у два великих келихи. — Я дозволив собі нахабство замовити це вино, — він продемонстрував витончену бутилку із блакитного скла. — Це італійське червоне сухе вино з насиченим фруктовим смаком і глибоким чистим ароматом. Тільки тут продають оригінал.

— Саш, ти ж знаєш, наскільки я неосвічена в алкогольних напоях.

 Яна спостерігала, як тоненький струмінь з незвичайної форми пляшки, повільно витікав, наповнюючи темно-бордовою рідиною келих: чомусь вино асоціювалося у неї із кров'ю. Подібна асоціація не була чимось надприродним для того, хто відучився шість років в медичному університеті, а останні два роки відвідував п'ять днів в тиждень патологоанатомічне відділення.

Вона ігнорувала дивне тріпотіння в грудях і її шосте чуття, котре гучно било в тривогу. Левіна все списувала на хвилювання, адже це її перші серйозні стосунки за роки інтернатури, які тривали більше пів року. Не у всіх вистачало духу прийняти роботу Левіної, яка надто часто говорила про мертві тіла шаленим із захватом.

 Олександр для неї став тим самим принцом на білому коні, який зміг прийняти її повністю, зовсім не засуджуючи професію чи її хобі. Він, мабуть, єдиний який покірно чекав, коли дівчина дасть йому свою згоду на більш серйозний крок. Від Олександра, Яна не почула жодного докору, це і змусило її йому довіритися. 

Консервативні погляди на життя Маргарити, рідної тітки дівчини, яка її виховувала, занадто в'їлися в розум Яни: вона добряче обпеклася першими відносини й засвоїла урок на майбутнє.

— З двадцятип'ятиріччям, моя люба!

 Сказав чоловік, простягаючи Яні невелику коробочку в формі серця, всередині якої на маленькій подушечці лежало маленьке колечко. Посередині кільця красувався невеликий дорогоцінний камінь, по обидва боки якого розкинулися дві пелюстки, на яких були викарбувані кілька символів рун, занадто закручених, щоб розгледіти і розібрати, яких саме.

***

Її голова була важкою й гуділа від жахливого болю.

— Трясця! — лайнувся Яна, у якої на язиці в цей момент інших слів просто не знайшлося.