Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

У кімнаті запанувала тиша. Айшес дивилась собі під ноги, знову стискаючи у руках поділ сукні. 

- Слухай… - почала вона обережно, - а що на рахунок угоди? 

- Угоди? 

- Так, - кивнула вона, - у день мого повноліття, я стану офіційним власником свого приданого. Всього, що мені купили або подарували. А це значить, що і ти будеш моєю власністю повноцінно.

- Поки що, мене ця інформація аж ніяк не надихає.

- Та дослухай… - насупилась дівчинка, - стань мені компаньйоном. Супроводжуй мене, допомагай у навчанні, будь мені захисником. А коли я стану повнолітньою, я офіційно скасую рабський договір і зітру твою печать. Ти будеш вільним і отримаєш винагороду за свою допомогу мені.

Хлопчик зацікавлено подивився на неї, навіть підсунувся поближче.

- Навіщо це тобі? – запитав він здивовано.

- Я з самого початку так і планувала зробити, - зітхнула Айшес, - але ж ти і шансу мені не давав. 

- Скажемо так, людина, що ставить на тобі рабську печать аж ніяк не викликає довіри. В мене і зараз немає бажання тебе слухати. Я тебе дійсно не розумію.

- Я хочу змінити уявлення про рабство у світському суспільстві Лімерії. Зараз між Лімерією та Елібрією, королівством химер, дуже напружені відносини. Багато хто з аристократів вважає, що химери – це дике  плем’я. Але це не так! Я хочу переконати їх! І коли я побачила тебе там… я зрозуміла, що ти мій щанс.

- Аааа… - протягнув хлопчик, - он як. Хочеш довести, що навіть з химер будуть люди, якщо аристократи візьмуться за їхнє виховання?

- Думай як тобі завгодно – відмахнулась Айшес, - але зараз я пропоную вигідну угоду. Ти можеш знову спробувати втекти і бути вбитим лицарями мого батька. Або ж стати мені компаньйоном на п’ять років. Ніяких кайданів, ланцюгів, побоїв. Отримуватимеш все, що захочеш. І в день мого повноліття – отримаєш волю.

Він все ще думав. 

- Одного не розумію, - нарешті промовив він, - тобі-то з того що? 

- Я маю виправдовувати очікування, - знизала плечима дівчинка, - тут вже розумій як хочеш.

- Чому я маю тобі вірити? Ти ж з легкістю можеш взяти свої слова назад, - підозріло глянув на неї хлопчик, - ви ж, аристократи, завжди так робите, коли опиняєтесь у невигідному положенні. Скажеш мені, що ніяких угод з рабом не маєш і накажеш стратити.

- Хочеш, я заприсягнусь на крові? – раптом спитала дівчинка.

Жовті очі хлопчика звузились.

- Кривав клятва – це боляче, - скривився він, - твої ніжні ручки її витримають? Та і взагалі, думаю мене стратять, щойно побачать… гей, ти чого?!

Айшес витягла шпильку із своєї зачіски і що було сил увігнала її собі у долоню. Зойкнувши і скривившись, дівчинка не змогла стримати сліз, які зрадницьки покотилися по її щоках. Вона навколішках підповзла на ліжку до химери і вхопила його за руку. Декілька крапель крові впали на напівпрозору печать на його долоні і засяяли. 

- Я присягаюсь… - крізь сльози проговорила вона, - присягаюсь розірвати рабський контракт у день свого повноліття.

Печать спалахнула білим полум’ям і вмить згасла. На цей раз вже хлопчик вхопив її за руку.

- Ти що, здуріла?! Я ж ще навіть не погодився! А якщо хтось побачить?! Мене ж можуть за це… - репетував він.

- Нічого тобі не буде… - вона витерла сльози рукавом своєї сукні, - ніхто навіть не помітить. 

- Але ж!..

- Тебе ніхто не чіпатиме! – голосніше повторила дівчинка.

Хлопець нарешті відсмикнув свою руку від неї. Декілька хвилин він намагався осмислити все, що тільки що відбулось. Нарешті, Айшес зістрибнула з ліжка і попрямувала до дверей. 

- Принесу вечерю за годину, добре? – сказала вона вже на порозі.

- Угу… - промимрив хлопчик і, відвівши погляд в сторону, додав, - ім’я… мене звати Лукас.