Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"

Ліля весь вечір гуділа про танці, і Влада, і танці з Владом, а Ясмін слухала в пів вуха і робила задачі з математики по методичці для другого курсу. Хотілося зайняти чимось голову, а що може бути кращим за математику? Добре, що не піддалася палкому бажанню матері всунути її в якийсь місцевий коледж, а поїхала до Києва і все ж змогла вступити до КПІ на бюджет.

Голова була порожньою, доки рахувала, складала разом відоме й невідоме й знаходила відповіді. Та ніч настала швидко. Ясмін лягала спати о десятій і засинала завжди без проблем, а сьогодні ніяк не могла вмоститися в ліжку. То було гаряче, то піжама якось по-особливому нестерпно терлася об ніжну шкіру.

Минула година, а Ясмін досі не могла поладнати з власним тілом. Хотілося гучно закричати, хоча вона ніколи не дозволяла собі бути такою голосною.

Телефон дзенькнув повідомленням. В неї були номери всіх одногрупників, тож одразу зрозуміла, що пише Стас. Що йому треба посеред ночі?

«Ти зараз у ліжку, Ясмін?»

Живіт скрутило спазмом. Оце і є ті метелики? Скоріше один жирненький, який своїми крилами їй нутрощі покрутив.

«Думаєш про мене?» — дзенькнуло ще раз.

Їй було страшно. Справді страшно, бо вона не готова була відповідати отак одразу на його якісь надумані бажання. Вона банально їх не розуміла, бо ж біля Стаса стільки дівчат крутиться, що й навіть їй не злічити. То нащо він… оце усе… нащо?

«Уявляєш мене поряд з собою у ліжку? Я б притиснувся до тебе ззаду, задер би трохи нічну сорочку, аби відчути твій голий животик під пальцями, й цілував би тебе у шию, доки б сама не повернулася до мене за справжніми поцілунками.»

Очі самі собою заплющились, а тіло жваво уявило все те, про що написав хлопець. Так жваво, що й справді відчула пальці на животі, які поволі поповзли вниз. Не одразу зрозуміла, що то її пальці, а коли зрозуміла, вкрилася потом й затиснула ту зрадливу руку між стегон, тихо пискнувши від відчаю. Не можна ж отак, доки Ліля спить на сусідньому ліжку!

Дзенькнула ще одна смс, та від сорому й страху не стала читати. Видалила, а далі й номер додала в чорний список. Потім скасує, але зараз у неї просто не вистачить сили читати смс Стаса й спокійно дихати. Та й не спокійно, хоч якось би дихати…

Зранку почувалася розбитою, доки не сходила в душ. Далі становище рятувала запашною гіркущою кавою з пряним горіховим посмаком. Кавоварку на кафедру виграли аспіранти, коли їхній бот переміг інших ботів у жартівливому батлі серед кількох універів.

Тужливо глянула в сірість за вікном, потягуючи гарячий напій. Одногрупники прийдуть аж на третю пару, лише Ясмін завжди була в універі вже о восьмій, бо ж робота.

Про Стаса і його дивну поведінку намагалася не думати, але оскільки їм доведеться постійно бачитися ще три місяці, вирішила розібратися з усім сьогодні. Після девʼятої буде вільних пів годинки, які витратить, аби розібрати власні почуття і думки на окремі складові, які зможе ретельно проаналізувати. Що лишиться, якщо відкинути страх? Це вона і хотіла зʼясувати.

А після пар вона могла б запросити Стаса у студентське кафе. Хоча ні, їх можуть помітити разом, а плітки їй ні до чого! Тоді може поговорять десь без лишніх очей.

Віднесла теки до ректорату і якраз поверталася на кафедру втілювати у життя свій нехитрий план, коли її смикнули за руку й затягнули в закуток у коридорі.

Навіть злякатися не встигла, як опинилася у темній ніші. Стас стояв навпроти, навіть руки прибрав і поклав їх до кишень спортивних штанів.

Хлопець мовчав, а тоді хижа посмішка ледь викривила кутики губ. Темінь в очах одногрупника танцювала з дияволом, такими скаженими здавалися його очі.

Щось би сказати, щоб могло розрядити заряджений простір між ними, та слова губилися під пильним поглядом.

— Пробач, Ясмін, я тебе налякав? — мовив тихо.

Хотілося прокричати «ТАК» і втекти, та ці ігри в котика й мишку вже набридли. Обіцяла ж собі бути стійкою! Шкода лиш, що не встигла розібратися з думками до розмови, але нічого.

Повела нерозбірливо плечем. Схоже, це входить у звичку.

— Чого тобі? — спробувала, аби голос звучав рівно, й таки вдалося.

Поправила великі окуляри на носі й сперлася спиною на стіну позаду. Хоч якась опора…

— В мене змагання. Їду сьогодні до Львова на тиждень. Хотів попрощатися зараз, бо на пари не прийду.

Полегшення. Ось що відчула Ясмін, шукаючи себе в темних як гріх очах. В неї буде цілий тиждень без Стаса! Цілий тиждень, аби розібратися без непотрібних хвилювань і страхів.

— Окей, — навіть куцу усмішку послала хлопцю, випускаючи з себе це просте слово.

— Окей? — і знову хижа усмішка кривить вуста. — Це все, що ти мені скажеш?

Стас зробив крок вперед. Маленький. Та відчуття було таким, ніби він з розмаху втис її у стіну. З другим його кроком повітря геть втекло з їхнього закутка. У грудях запекло від неможливості зробити вільний великий вдих.

— Слухай, Стасе, поговорімо коли повернешся! Якщо ще буде про що говорити.

— Он значить як? Якщо буде про що? Добре, тоді я підкину тобі трохи роздумів.