Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

– Іван, ти спиш? – спитала тихо, дивлячись на ліжко, на якому він лежав накрившись з головою. Я уже хотіла піти, і закрити за собою двері, коли почула як він мене кличе.

–   Даша!

Даша? Що це з ним? Він раніше ніколи мене так не кликав. Даркою обзивав, чи Ринкою, а тут так і кличе, повторяє і повторяє, наче під дурманом.

– З тобою все гаразд? – спитала, протягуючи руку до ковдри, якою він накрився з головою. Ковдра якась мокра і гаряча, невже він простудився? Такий здоровий лоб, а в таку теплу погоду примудритися простудитись?! Темно так, що хоч око виколи, попробувала найти лоб цього гарячкового, та щось де б я не бралась, там всюди було волосся, наче там була не людина, а собака.

– Що за чорт?! – взялась за ковдру й зірвала її з ліжка. 

Перед очима майнуло щось чорне і волохате, я не змогла зрозуміти, що саме, все сталось надто швидко. Мене відштовхнули назад, те, що було у мене за спиною, посипалось від удару, так я зрозуміла що я повалилася на дзеркальну шафу. Біль за ударом не появилась, так що мені здалось що це все сон, а щось велике, волохате зі страшними червоним очима у віддзеркаленні розбитого дзеркала просто примарилось. Як і те, як воно заволало і пішло на мене, перед тим як в очах зовсім потемніло.