Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Як пощастило, що потрібні мені футболісти приходять на тренування пізніше за всіх. У другий день набагато спокійніше роздаю ключі, ще не пам'ятаю імен, але приблизно самих галасливих запам'ятала. Нічого. Через тиждень втягнусь, і стану досвідченим адміністратором. Тато здивується. Хі-хі.

Чекаю, коли всі розійдуться. Ввічливо зустрічаю хлопців з Лідерголу. На Мішу навмисно не дивлюся, очі опускаю. Нехай ненадовго розслабиться. Так, до тієї самої миті, коли я дізнаюся його секрет, або зрозумію, що немає ніякого секрету.

А я дізнаюся, від мене не сховається!

Прошу охоронця Миколу прикрити мене на посту, беру пакет і вибігаю у внутрішній двір. Я вже все перевірила, все розрахувала. Он там вікно роздягальні футболістів, навпроти нього гіллясте дерево. Треба лише до нього драбину поставити, а то стовбур занадто гладкий, залазити буде складно. Що я і роблю. Господарську драбину поставила, пакет з біноклем в зуби і повзу.

Добре, що мені потрібен рівень другого поверху, а не десятого. Тож повзти недовго доводиться. Чіпляюся за гілку, бінокль перекладаю в руку. І що ж цікавого у нас відбувається…

Мружачись, уважно вдивляюся через скла. Сонце заважає, засліплює огляд. Повз хтось ходить, але я не відволікаюся. Ховаюся серед густих гілок. Помічаю тільки, як з бурчанням наближається співробітник з господарської частини. Він лається, що хтось вкрав його драбину. Хапає її та забирає.

Гей! А як же я злазити буду?!

Сумно проводжаю очима свій засіб для зручного спуску. Краще б я займалася не плаванням, а скелелазінням. Все ж спускатися легше, ніж підніматися. Звалюся як-небудь. Саме так заспокоюю себе і далі намагаюся виглядати, що ж відбувається у футболістів.

Підозріло, але не виходить розгледіти Мішу серед інших хлопців.

- І де ж ти подівся, Ведмедище?

- Чого?

Ой, голос лунає знизу.

Думала, що одна, вся увага на вікно…

Опускаю очі. Упс…

Матінко рідна!

Від жаху перед очима все закрутилося. Прямо під моїм деревом стоїть Мишко, тримає якусь палицю. Чи не для мене прихопив? Міцніше притискаюся до гілки і трясуся.

- Мені здалося, чи тут птах завівся балакучий?

- Здалося.

Тьху ти, я ж мовчати збиралася.

- А, ну тоді гаразд. Мені треба було повернутися до машини, забув дещо. Схоже, я повернувся вчасно!

Нічого подібного! Сам розсіяний забудько й іншим не дає спокійно вести спостереження. Є у нього знак чи ні, я вже злюся і дратують ведмежі повадки.

Щойно подумала про повадки!

- Швидко зізнавайся, що там робиш з біноклем? - грізно запитує, і починає розгойдувати дерево.

- Нічого, просто сиджу. У мене перерва!

- Дивно твої перерви проходять, - недовірливо вимовляє окатий Ведмідь, і ще сильніше розгойдує дерево.