Читати книгу - "Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш"

Маджо закінчив випльовувати повний рот пояса Лізабель. «Я хотів сказати, — м’яко сказав він, — ключ в моїй кишені».

Корабель всередині був таким же смішним, як і зовні. Нічого корисного не було, лише дурна плутанина: шикарний скляний посуд у шафах, декоративне різьблення з чужорідної біоматерії, наклеєне на стіни, ціле відділення, яке виявилося гардеробом, практично переповнене. Частина одягу була виготовлена ​​з рідкісних тканин. Кіра, перекидаючи одяг через плече один за одним, зупинилася, коли відчула знайому-дивну текстуру вовни. Колись у Урси був вовняний шарф. Вона сказала, що це їхньої матері. Ця вовняна річ була білою мантією з якимось сріблястим в’язанням. Всередині була бірка. Кіра спантеличено глянула на неї. “Зроблено на Хризотеміді зі справжньої терранської біоматерії! а потім “Усі продажі надходять до Фонду переселення біженців «Дім для людства».

Кіра поклала цю річ в біло-сріблясту кулю й кинула її в ангар із усіх сил. Огидно.

Весь одяг увійшов до категорії «розкішні тканини» в журналі. Перед закутим у наручники маджо розкладали його речі по коробках. Вони знову не заткнули йому рота, але, здавалося, у нього вистачило розуму не балакати. Він спостерігав, як його одяг розривається по швах, без особливої ​​реакції. Кіра не могла добре прочитати вираз його лиця, але вона подумала, що він змирився. Це її розлютило. Вона хотіла, щоб йому було боляче.

Вона навмисне спіткнулась і вдарила його ногою в бік, підтягуючись на люльку до корабля. Охоронці проігнорували це. Один з них трохи посміхнувся, але в інший бік.

Через півгодини їх перервав інший бігун з Тигра. «Горобці!» він ковтнув і відсалютував. Він простягнув у бік Кіра тонкий предмет. Інші призупинили те, що вони робили. Клео вже наполовину підняла коробку зі скляним посудом на стегно. «Призначення крила!» — сказав бігун. Кіра узяла вузький лист, глянула на накреслене зовні ім’я й передала Лізабель.

Усі дивилися, як вона розгортала його й читала, хоча й знали, що там написано. Навіть охоронці Віктрікса звернули увагу. Призначення крила відбувалися не щодня.

Лізабель прочитала його, знову згорнула й підняла голову, щоб усміхнутися їм усім. «Дитяча».

«Вітаю», — сказала Дзен, коли ніхто нічого не сказав.

Кіра повернулася до найближчого охоронця і сказала: «Солдат, твоя фляжка?»

Він передав її. Клео вловила цю ідею і вже розпаковувала верхній ряд чашок з ящика для зберігання. Вони підсмажили Жанну. Кіра підвела погляд, не наливаючи горілки, коли вона відчула на собі очі. На неї дивилася Віка. «Не можна весь час жити за правилами», — сказала Кіра. «Безлад є безлад».

Віка зробила паузу, а потім сказала: «Безлад є безлад», і посміхнулася Кірі, трохи невпевнено, майже здивовано. Арті мовчки підійшла і обняла її за талію — дурниця з її боку, подумала Кіра, але вона не збиралася нічого казати. Вона просто роздала їм горілку, і Арті з Вікою цокнули чарками. Дзен трохи пирхнула, коли дістала склянку, пригубила і скривилася. Клео посміхнулася, її різка посмішка була схожа на вістря ножа, її постава була ідеальною, як завжди. Вона взяла свій келих і піднесла його до Кіри, вимовивши безмовний напівтост, наче вони вели розмову весь час відтоді, як зіткнулися за межами агоги, і тепер Кіра якось залагодила це.

Кіра обернулася, щоб звернутися до Лізабель наостанок, схопила її руку й стиснула її своїми обома, коли подавала чашку. Очі Лізабель були темно-сині; скло виблискувало між її руками. Кіра замовкла на мить.

Вона помітила, що маджо дивиться на них. Маджо, мабуть, думав, що вони живуть сумним життям на станції Гея. Він мав свій розкішний корабель, своє легке життя, свої дорогоцінні тканини, виготовлені з награбованих залишків біологічної слави Землі. Але в ньому не було і ніколи не могло бути того, що було у Кіри: її група і її справа.

Він кивнув на скло — кришталево прозоре, прикрашене срібними візерунками — і сказав: «Знаєте, вони дуже цінні».

Кіра відпустила руки Лізабель. Вона відійшла на крок і взяла останню склянку, свою. Вона піднесла її до Лізабель і сказала: «Я б краще тричі стояла в бойовій лінії, ніж народила одну дитину».

Це був тост Дитячої: ще один рядок поезії стародавньої Землі, визнання того, що те, що ви мали робити в Розпліднику, також було актом мужності. Якусь мить Лізабель мовчки спостерігала за обличчям Кіри. Нарешті вона посміхнулася, ледь смикнувши губами. — Дякую, — сказала вона.

— Тричі, — різко сказала Клео, піднімаючи склянку.

«Тричі», — повторила Віка, а потім усі сказали це, окрім Жанни, яка теж мала бути з ними. Навіть після призначення ваша група була вашою групою.

«Можливо, нам пощастить відвідати вас незабаром», — сказав охоронець, який поділився своєю флягою. Лізабель почервоніла й відвела погляд. Кіра посміхнулася. Вона повернула йому флягу й на мить замовкла, дивлячись на маджо.

«Дуже цінні, ви сказали?»

Воно закліпало великими сріблястими очима. «Це вірно. Також має певну сентиментальну цінність, якщо вам не байдуже».

«О, добре, в такому випадку», — сказала Кіра.

Вона допила останній ковток алкоголю, підняла маленьку сяючу склянку, щоб вона ловила світло, а її срібні візерунки посилали дивні відблиски на тіні по спіралі по підлозі.

Потім вона підкинула його в повітря, спіймала й знову кинула, розбивши об розфарбований корпус прогулянкового корабля. «Клео!»

Клео різко засміялася і кинула свій. Потім приєдналися інші, спочатку Віка, потім Арті, потім Дзен; дрібні блискучі удари один за одним, крихітні блискучі склянки летіли вперед, а осколки скла та срібла розліталися всюди. Дзен вигукнула щось, чого Кіра не вловила, коли вона кинула свій, і на мить її зазвичай спокійний вираз обличчя спалахнув. Тільки Лізабель залишилася тримати склянку. Кіра сказала: «Не соромся!»

Лізабель жбурнула останню склянку об підлогу, так сильно, що осколки теж розлетілись усюди сяючими бризками.

«Це те, що ми думаємо про вашу цінність», — сказала Кіра маджо.

Він нічого не сказав. Його блідий гребінь знову прилягав до черепа. Його це налякало.

ГЛАВА ТРЕТЯ

СІМ’Я

Протягом наступних трьох днів були призначені ще дві однокурсниці Кіри: спочатку Арті до Августи, а потім Віка по її бажанню в Сонтрекер. Арті отримала наказ одночасно з своїм призначенням: безпілотні літальні апарати маджо в системі Муса, яка з точки зору галактики була поруч. Кіра відчула недостойну заздрість, що стиснула її в грудях, коли спостерігала, як вона біжить до ангару Августи.

Віка гукнула Арті вслід, але та не озирнулася.

Того дня Кіра перевела Віку на сьомий рівень агоге, побачивши, як вона спотикається та робить дурниці на своєму звичному восьмому рівні. Вона ніколи не розуміла, чому хтось дозволяв сексуальним речам так