Читати книгу - "Скорочено Пригоди Тома Сойєра"

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ

"Я НЕ ПОДУМАВ"

Том прийшов додому в похмурому настрої і з перших же тітчиних слів зрозумів, що тут його горе не зустріне співчуття. Тітка дізналася від місіс Гарпер правду, бо Джо розповів їй, що Том в той вечір просто пробрався додому й підслухав їхню розмову. Тепер Том бачив, що вчинив нерозумно й бридко. Він почав виправдовуватися, що приходив того вечора сказати, щоб тітка не турбувалася. Тітка не повірила в його добрий намір. Том розповів про кору, яку поклав назад у кишеню, коли йому на думку прийшла ідея прийти на власну панахиду. Хлопець сказав, що йому було дуже шкода тітки, тому він її поцілував. Тітка Поллі вибачила йому і відправила до школи.

За хвилину Том уже йшов до школи, а тітка Поллі побігла до комори і витягла драну Томову куртку, яку він носив під час своїх піратських пригод. Вона не вірила, що хлопець написав їй на корі, щоб не хвилювалася. Але старенька таки сягнула рукою в кишеню куртки. За хвилину вона вже читала рядки, нашкрябані Томом на шматку кори, і промовляла крізь сльози: "Я могла б пробачити цьому хлопцеві мільйон гріхів!"

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

ГЕРОЇЧНИЙ ВЧИНОК ТОМА

Том йшов до школи щасливий. На початку Лугової алеї він зустрівся з Беккі Течер. Том вибачився і запропонував помиритися, але дівчинка сказала, що не хоче з ним розмовляти, і подалася геть. Том сказав щось уїдливе на її адресу. Вона відповіла тим самим, і вони стали ворогами.

Учитель цієї школи містер Доббінс дожив до похилого віку і почував себе невдахою. Замолоду він мріяв про те, щоб зробитися лікарем, але бідність не дозволила йому піти далі шкільного вчителя в цьому глухому містечку. Щодня, сидячи в класі, він виймав із шухляди, яка замикалася на ключ, книжку з анатомії людини і читав. Цього дня він забув витягти ключ. Коли Беккі зайшла у порожній клас і помітила це, цікавість зборола її, і вона витягла "Анатомію". Раптом до класу зайшов Том Сойєр. Беккі швидко згорнула книжку і так невдало, що роздерла малюнок до середини. Вона кинула книжку в шухляду, обернула ключ у замку і розплакалася від сорому й досади. Дівчинка сказала, що її неодмінно відшмагають різками, а її ще ніколи не били в школі.

Том вирішив, що не скаже старому Доббінсу про цю дурненьку. Але хлопець розумів, що дівчинка сама себе видасть, коли вчитель шукатиме винного.

За кілька хвилин прийшов учитель, і почався урок. Скоро він побачив, що Томова книжка залита чорнилом. Коли дійшло до різки, Беккі страшенно захотілося встати й сказати, що це зробив Альфред Темпль, але вона змусила себе сидіти тихо. Том дістав свою порцію різок і повернувся на місце, не почуваючи особливої образи. Він подумав, що, може, й справді як-небудь ненароком він перекинув чорнильницю на книжку.

Минула ціла година, поки учитель потягся за своєю "Анатомією". У Беккі був жалюгідний, безпорадний вигляд. Вчитель, побачивши шкоду, розлютився. Він почав допит кожного учня і коли дійшов до Беккі, Том скочив на ноги й гукнув, що це зробив він.

Хлопець без єдиного крику витримав нещадну кару і так само байдуже сприйняв додаткове покарання — наказ залишитися в школі на дві години після уроків. Він знав, що Беккі чекатиме його на шкільному подвір'ї.

Цього вечора Том, ідучи спати, обдумував, як помститися Альфредові, бо Беккі розповіла йому все. Але навіть жадоба помсти скоро поступилася місцем перед приємнішими мріями, які були пов'язані з Беккі.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

ПОЗОЛОЧЕНА ЛИСИНА

Наближалися канікули. Учитель, завжди суворий, став ще суворішим і вимогливішим, бо хотів, щоб школа відзначилась на іспитах. Його палиця і лінійка тепер рідко лежали без діла. Бив містер Доббінс боляче і карав за найнікчемніші провини. Бідолашні малюки вдень терпіли страх і біль, а вночі будували плани жорстокої помсти. Вони не пропускали випадку зробити учителеві якусь дрібну капость.

Нарешті учні влаштували змову і придумали план, що обіцяв їм блискучу перемогу. Вони поділилися таємницею з сином маляра, що малював вивіски, і умовили його допомогти їм. Хлопець дуже зрадів, і воно не дивно: учитель харчувався в будинку його батька, і в хлопця було досить причин ненавидіти лихого педагога. Перед усякою великою подією вчитель любив підкріпитися вином, і син маляра обіцяв товаришам, що напередодні іспитів, як тільки той вип՚є й засне в своєму кріслі, він "зробить усю цю штуку", а потім розбудить його й відведе до школи.

Настав урочистий день іспитів. О восьмій годині вечора будинок школи було яскраво освітлено і прикрашено вінками, квітами й гірляндами з листя. Учитель сидів, як на троні, у великому кріслі, на високому помості. Було видно, що він добре випив. Три ряди лав з кожного боку і шість рядів посередині займали урядові особи містечка та батьки учнів. За лавами дорослих сиділи школярі, які мали відповідати на іспиті. Діти були добре вмиті і пишно одягнені.

Почалося з того, що малий хлопчик проказав віршик, а дівчинка пролепетала: "Було ягня у Мері". Потім дуже впевнено на естраду