Читати книгу - "Травнева сніжинка, Anku Whitefox"

Коли останній виступ перед Юкі скінчився, здалося, наче мить за тим розтягнулася у годину. Він не помітив, як вийшов уперед і промовив своє ім’я. Юкі не дивився на Старійшин, але у простір між ними. Він глибоко вдихнув і вдихнув, стараючись зробити рух непомітним для глядачів. Як уві сні, виставив руки, ніби охопивши щось і прикликав силу.  

Батьки раніше казали, що часу буде небагато, треба встигнути показати його вміння за короткий проміжок. На жаль, додаткових предметів не давали, тож Юкі не міг вкрити інієм будь-що, крім підлоги, чи заморозити воду. А робити шматки льоду з нічого він не умів.  

Попереду з’явилися сніжинки та спершу лише безладно танцювали у хмарці. Тоді Юкі опустив погляд, ворухнув стопою ― довкола ніг виросло кільце з інію, від якого спіралями пішли мерехтливі смужки. Це вміння далося йому нелегко. Бо хоча сніг не вилітав й нього з рук, ті якимось чином проводили силу, повітря охолоджувалося у напрямку, куди показував Юкі. Тому він довго вчився користуватися даром без рук, а от без погляду майже не виходило.  

Точно впевнившись у завершеності інієвого візерунку, Юкі знову взявся за сніжинки. З безформної хмарки склав їх у сферу, втричі більшу за його голову, і став обертати її навколо її осі. З повільних, сніжинки рухалися все інтенсивніше. Швидкість у майбутньому буде важливішою навіть за обсяг маси, яку він підніматиме силою, казали йому. Юкі старався, пришвидшував сніжинки дедалі більше, аж поки сам не здивувався їхній стрімкості. Такої не вдавалося досягти за найуспішнішого тренування. Він забув, де перебуває та що робить, цілковито занурившись у течію сили.  

Сфера піднялася над його головою, пролетіла вище і зупинилася там, де Юкі не зміг би її дістати, навіть якби перестрибнув свій зріст. На такій відстані керувати нею було значно складніше, але важливо було це вміти. Здається, вона тримається добре, подумав він і приступив до останньої частини. Від сфери відділилися декілька сніжинок. Короткою стрічкою вони плавно опустилися додолу. За ними полетіли ще дві стрічки, одна за одною, та перш ніж вони торкнулися килиму, з’явилася ще одна.  

Решту часу Юкі мав лише підтримувати сферу і гледіти, аби правильно опускалися сніжинки. Вони рухалися плавно, деякі просто вниз, інші летіли трохи вбік. Збоку видавалося, ніби від сфери ішов дивний дощ.  

Час вийшов. Нарешті Юкі відпустив силу, але не зміг прибрати все миттєво й ефектно, як перша дівчинка, тож сфера просто розсипалася в повітрі. Сніг швидко розтанув і випарувався сам собою.  

Почулися оплески. Юкі лише тепер підвів голову і згадав, хто дивився на його творіння. Він раптом похитнувся. Схоже, виступ пройшов успішніше, ніж очікувалося, проте настільки ж його виснажив. Уклонившись, Юкі зайняв своє місце. Чи він хитався? Йому було невідомо. Думка про важливість щойно зробленої ним речі пробивалася наче крізь пелену. Він не міг сприймати, який трюк зараз виконує учасник, і мовчки чекав, поки кімната знову набуде чіткості. Хотілося сісти на підлогу, що очевидно було неможливо.  

Оговтатися йому вдалося лише під кінець. Дивлячись, як останній учасник завершує виступ, Юкі здивувався. Адже начебто ось він чекав на відповідальний момент, готувався, а ось треба буде скоро виходити. 

Покинувши блакитно-срібну кімнату, Юкі не до кінця розумів, що відчуває. Начебто радів, але цю радість перекривала втома із сумнівами: а чи достатньо добре все пройшло? Батьків він знайшов не одразу. Коли побачив їх, ті виглядали очікувально-стурбовано.  

― Ну як усе пройшло? ― першим спитав батько.  

Юкі гордо відказав. 

― Я не помилився. А куля вийшла ще швидшою, ніж на тренуваннях, і з неї падало більше снігу!  

― Справді? Що ж, тоді це більш ніж чудово! ― просяяв батько. ― Я дуже радий за тебе, Юкі. 

Мати також привітала його, усміхаючись.  

― Однак нам іще потрібно дочекатися офіційних результатів, ― додала вона. Що було правдою.  

Вони пішли додому. Цілісіньку дорогу Юкі тільки і уявляв, як сяде на своє ліжко та не матиме потреби щось робити. А ввечері їхня сім’я влаштувала невелике свято. Сьогодні був щасливий день, подумав Юкі. Точно вартий усіх зусиль.  

Опісля потекли звичайні вже для нього будні. Протягом них він мріяв про те, щоби його дар допоміг йому більше не ходити в школу та не чути метушню довкола. Не бути спостережуваним купою очей, не переживати через неправильно виконані завдання і не соромитися на уроках спорту. Адже омріяний показ талантів анітрохи не покращив його становище. Хоча, можливо, з часом на Юкі звертатимуть стільки ж уваги, скільки минулого року, і стане трохи легше? 

Зате через відсутність тренувань він міг гратися з холодом як завгодно. Вечорами Юкі сидів на підвіконні і створював по сніжинці, заплющивши очі. Тоді він якимось чином відчував, як вона росте і змінюється, а коли знову дивився, то виявлялася такою ж, що і в його думках. Це було дуже весело. І хоча Юкі не робив нічого нового, але з кожним разом начебто все більше розумів, як вони створюються та як працює його дар. Сніжинки і візерунки на вікні з’являються у подібний спосіб, думав він. Утім, до останніх не приступав через страх розчарування. 

Кілька разів Юкі повертався до запитання: чи достатньо хорошим був його виступ? Хоча всі аплодували, він геть не пам’ятав обличчя Старійшин. Проте навіть запам’ятання йому не допомогло, раптом згадав Юкі. Бо чим ті вражали, крім потужної аури, так це здатністю нерухомо сидіти. Вирази же облич Старійшини змінювали лише трохи і так, що їхні думки важко розумілися. 

Однак буденність протривала недовго, всього тиждень. Адже в суботу до них прийшли троє Стражів. За їхніми словами, з комісії, назви якої він не запам’ятав. Начебто когось із них Юкі вже бачив у блакитно-срібній кімнаті. Візит їхній, як з’ясувалося одразу, також спричинили події звідти.  

Юкі показав дуже добрі вміння, казали Стражі. Навіть краще, ніж у деяких інших учасників, хоча ті були старші за нього. Тому зараз було необхідно ще раз, але ґрунтовно, перевірити його. Він не повірив своїм вухам. Обличчя батьків спершу виражали те саме, але вони миттю опанували себе і запросили гостей до однієї кімнати. Там і запропонували робити перевірку.